Закрити
Сергій Бершов - перший українець на Евересті
22 Червня 2018, 16:12 , Переглядів: 196
FacebookTwitterLivejournal
Сергій Бершов - перший українець на Евересті Фото: http://timeua.info Сергій Бершов - перший українець на Евересті

У ніч з 4 на 5 травня 1982 року Сергій Бершов та Михайло Туркевич були першими українцями, що здійснили сходження на Еверест у складі першої радянської гімалайської експедиції, ставши при цьому першими у світі альпіністами, які зійшли на вершину світу вночі по новому маршруту по Південно-Західній стіні.

Першопроходець “маршруту ХХІ століття”, Південної стіни Лхоцзе (1990 рік, у зв’язці з Володимиром Каратаєвим), та ще понад 20 надскладних маршрутів, багатократний чемпіон СРСР та України, майстер спорту міжнародного класу, заслужений тренер України, “Сніжний барс”, - послужний список Сергія Ігоревича величезний, і найголовніше – у свої 71 він не втрачає спортивного запалу та не зупиняється на досягнутому. Наразі він з Олександром Настенко перебуває в експедиції на Шишабангму (8027 м), і ми бажаємо їм легкого та успішного сходження. 

Пряма мова: Сергій Бершов

- Сергію Ігоревичу, як Ви гадаєте, чи можливе колись повторення Вашого легендарного сходження на Південну стіну Лхоцзе без кисню?

- Японці пробували піднятися, корейці також. Було вже три чи чотири спроби пройти, але не по нашому маршруту. Йдуть правіше по так званому слов’янському шляху, по якому починав Кукучка у 1989 році. На рахунок того, щоб пройти самотужки чи у двійці, як зараз намагаються, – я вважаю, що це буде нескоро. У нас у 1990 році була відібрана команда з трьох радянських експедицій – на Еверест, Канченджангу і Лхоцзе. Це була найбільш підготовлена команда, вірніше – найбільш універсальна. У команді були скелелази високого рівня, технарі, які ходили дуже складні стіни, та висотники. Вийшов такий собі конгломерат, надзвичайно сильна команда. Результат з 1990 року ще ніхто не покращив.

- Та сама ситуація і з Південно-Західною стіною Евересту, яку Ви пройшли в експедиції 1982 року?

- Так, цей маршрут досі не пройшли. Так само не пройдений траверс чотирьох вершин Канченджанги, який ми здійснили під час другої радянської гімалайської експедиції. Можна так висловитись, що це альпіністські рекорди, може й не олімпійські, але альпіністські.


С.І. Бершов та М.М. Туркевич після сходження на Еверест у 1982 році

- Колись же альпінізм також входив у перелік олімпійських видів, можна сказати, що Ваш “олімпійський” рекорд залишається не побитим.

- Так, альпінізм був на олімпійських іграх у Німеччині у 1936 році і раніше. Поки що наш “олімпійський” рекорд тримається.

- Які головні досягнення харківських спортсменів-альпіністів за останній час Ви б відмітити?

- Це варіант нового маршруту по Південно-Західній стіні Макалу, який пройшла українська команда у 2010 році, і в ній були харків’яни Олександр Заколодний та Андрій Кийко. Дуже сильно у нас розвивається льодолазіння. У світі цей спорт має вже досить високий статус, регулярно проводяться кубки і чемпіонати світу. В Україні цього досі немає. Ініціатива йде від Валентина Сіпавіна, у Харкові пройшло вже 7 чемпіонатів України. Я впевнений, що ми доб’ємося того, що льодолазіння стане популярним видом спорту.

- Які у Вас найближчі плани на майбутнє, якщо не секрет? Подейкували, що Ви збираєтесь у чергову гімалайську експедицію.

- Цього року збираємось на Шишабангму, 10 квітня виліт. Заявились по класичному маршруту зі сторони Тибету.

- Ви там вже були у 1998 році?

- Так, був. Але цього разу я веду товариша, який дуже хоче зійти на цю вершину.


Учасники радянської експедиції на Лхоцзе, 1990 рік

- Що Ви думаєте про зимові сходження на восьмитисячники? Чи обґрунтована така підвищена змагальність навколо цих сходжень?

- Давайте подивимось, як розвивався альпінізм. Спочатку проходили вершини по простих, найбільш безпечних, класичних маршрутах. Далі маршрути ускладнювались, спортсмени йшли по стінах. Куди йти далі? Далі з’явилися зимові маршрути. Альпінізм розвивається по мірі ускладнення маршрутів. Тому зимові сходження мають право на життя, але це доволі серйозні погодні умови, вимоги до альпіністів надзвичайно високі. Це стосується не лише гімалайських вершин, але й технічно складних вершин у тих же Альпах, на Кавказі, в інших гірських системах світу. Це зовсім інший підхід до альпінізму. Альпіністи, які здійснюють зимові сходження, – це альпіністи найвищого класу.

- Як Ви думаєте, чи підкорять українці найближчим часом “корону Землі”? Ви наразі знаходитесь найближче до цієї відмітки. Коли з’явиться наступний (після Владислава Терзиула) українець на всіх восьмитисячниках?

- Усе залежить лише від фінансування. Ми жартували з Мішею Туркевичем ще після першого сходження на Еверест у 82-му, що, якщо буде фінансування, то ми зайдемо на всі 14 восьмитисячників за 2 роки. Коли ми зійшли на Еверест, ми зрозуміли, що з нашим рівнем підготовки це можливо. Зараз вистачає і підготовки, і досвідчених людей, які хотіли б це зробити. Але це недешевий захід. Усе впирається у фінансування.

- Можливо, варто пробувати це робити у складі міжнародних експедицій?

- Суто спортивних міжнародних експедицій не існує, це комерційні заходи. Ті ж поляки проводять комерційні експедиції. Поляки були зачинателями зимових сходжень у Гімалаях. Вони жартували: влітку заробляємо гроші на висотних роботах, а взимку здійснюємо зимові експедиції. Фінансування міжнародних експедицій відбувається або за рахунок учасників, або за рахунок спонсорів. Держава нічого не виділяє, на олімпійські види спорту дуже важко знайти фінансування, про неолімпійські – взагалі мова не йде. Альпінізм, як і туризм, – це неолімпійські види спорту, засновані на самоорганізації, це було ще з часів СРСР. Ми завжди заробляли гроші десь на висотних роботах, фарбуванні стін, щоб мати змогу їздити на збори, змагання, сходження. Коли виходили на рівень збірних команд республіки чи країни, там вже було якесь фінансування.


С.І. Бершов під час сходження на Чо-Ойю (8201 м), 2004 рік

- Тобто база є, підготовка – на рівні, не вистачає лише фінансування. І комерційний альпінізм, по суті, не є негативним явищем?

- Я думаю, що ні. Якщо у людей середнього класу, які вже побували на різних курортах, морях, проявляється інтерес до екстриму – у цьому немає нічого поганого. Люди приходять у гори і залишаються в альпінізмі, починають займатися спортивним альпінізмом. Я вважаю, що, насамперед, треба розвивати студентський спорт. Харків – місто студентів, ще в радянські часи альпіністи і скелелази приходили з числа студентів. Раніше скелелазіння на природніх скелях, у Криму, зокрема, дозволяло далі з початковою підготовкою займатися альпінізмом. Зараз зі стендів практично немає приходу в альпінізм.

- Тобто комерційний альпінізм може сприяти розвитку спортивного альпінізму?

- Багато альпіністів пішли в комерцію, бо немає фінансування. Люди взяли участь у чемпіонаті, потішили своє самолюбство, але треба ж ще на щось жити. Наші гіди мають високий рівень підготовки, вони всі інструктори альпінізму. Зараз школи проводяться набагато рідше, раніше щороку проводились дві всесоюзні школи інструкторів альпінізму. Випускали по дві зміни інструкторів, на це був попит, бо по функціонувало 22 спортивних альпіністських табори.

Усе розвивається за законами природи – підйоми і спади. Я думаю, що скоро має бути підйом. Наші діди, які починали займатися туризмом та альпінізмом, вели дуже правильну політику: щоб отримати фінансування від держави, вони приписали до цих занять “прикладний вид спорту”. Прикласти їх можна до народного господарства, військової підготовки. Виходячи з цього, профспілкам доручили спортивні табори. Путівка на 20 днів, де забезпечували усім, коштувала студентську стипендію. Коли я вперше поїхав в альптабір, путівка коштувала 17 рублів. Але мені дали безкоштовну, бо я переміг на змаганнях зі скелелазіння. Зараз поїздка на Памір чи Тянь-Шань – це вже за вартістю половина гімалайської експедиції. Але і раніше просунутись далі було не так просто. Ми працювали, розвантажували вагони, фарбували труби, висотні споруди. Заробляли гроші і їздили в гори.


С.І. Бершов під час експедиції на Аконкаґуа, 2017 рік

- Зараз часто виникає проблема того, що поєднання розрядної спортивної складової з комерційною приводить до неспівпадіння рівня підготовки та вимог учасників.

- Інструктор має пояснити учасникам, що безпека – це найголовніше. Якщо є небезпека для життя, ми нікуди не підемо. Гори стояли і будуть стояти, а ми повернемося. Навіть у мене бували такі моменти, коли я приїжджав на 20 днів на збори, за планом ми мали сходити 6-7 сходжень на 2-й розряд, але не було погоди, я сходив одну вершину, і рік був втрачений. Це особливості нашого виду спорту, нашого способу життя. Так само я пояснюю і клієнтам, що життя – це найдорожче.

- Як Ви ставитесь до соло-сходжень і рішень сильних спортсменів відокремитись від команди заради спортивного досягнення?

- Соло-сходження мають право на життя. Але ми – вихованці вітчизняного альпінізму, який передбачав те, що альпінізм – це колективний вид спорту. В СРСР було заборонено ходити у двійках, мінімум – 4 людини. Зараз двійки дозволені, одиночних сходжень у правилах немає. Особисто я пробував робити одиночне сходження, вже маючи досить високу кваліфікацію. Я сходив сам на Пік Комунізму, зрозумів, що мені це не цікаво. По-перше, це питання безпеки. По-друге, треба з кимось просто поговорити. Ми прийшли в альпінізм не в останню чергу через те, що це колективний вид спорту, де люди розвиваються і спілкуються.


В. Сипавін, С.І. Бершов та О. Настенко в Гімалаях, 2018 рік

- Ви зазначали, що Володимир Дмитрович Моногаров був вашим вчителем? Чи застосовували Ви його дослідження про систему підготовки до сходжень в житті?

- Справа в тому, що я вчився у Київському інституті фізкультури у В.Д. Моногарова, ми ходили разом у гори, їздили на чемпіонати України і Союзу. Тому я вважаю, що він мій вчитель в рамках ВНЗ спортивного і як альпініст високого класу, багаторічний організатор українського альпінізму, понад 30 років – голова Федерації альпінізму України. Дуже цікава людина.

- Як, на Вашу думку, мотивувати нових людей приходити в спортивний альпінізм?

- Починати можна з того ж скелелазіння. Це дуже хороша підготовка, технічна підготовка, загальна фізична підготовка серйозна. І треба вивозити людей у гори, показувати, що таке гори. Те, що по телевізору показують, чи розповіді про те, як чудово у горах – це одне, а перебування у горах – це зовсім інше. Я це все відчув на собі, коли мене агітували. Я лазив на руїнах будівель, по деревах, займався скелелазінням. Приїхав у Крим, мені вже стало цікаво. Але коли я вперше потрапив на Кавказ, в Приельбрусся, коли я побачив красу гір, відносини між альпіністами, я зрозумів, що хочу займатися альпінізмом, лазити на найвищі гори. 


Під час зустрічі з С.І. Бершовим на скеледромі “Вертикаль” у Харкові, 2018 рік

- Що Ви думаєте про гірський туризм? Він Вас не зацікавив свого часу?

- З туризму прийшло багато серйозних харківських та українських альпіністів. Люди займалися навіть не гірським туризмом, а спортивним туризмом. У спортивному туризмі є 8 видів туризму. Люди займалися лижним туризмом, водним, вело, а потім переходили в альпінізм. У 30-х роках, коли ще не було розділення, існувало Товариство пролетарського туризму, яке об’єднувало любителів гір, походів, спелеології, а потім відбулося розділення на альпінізм, гірський туризм, пішохідний туризм, тощо. Об’єднати назад все це навряд чи вийде, бо спеціалізація занадто вузька. Якщо брати, наприклад, високий рівень водних, спелеологічний походів, гірських походів, – це абсолютно різні види спорту, зі своїми правилами. З того ж альпінізму виокремились льодолазіння, скелелазіння, з туризму – спортивне орієнтування, водний слалом – олімпійський вид спорту. Орієнтуванням займаються мільйони людей, я дивуюся, чому цей спорт досі не олімпійський.

- Що Ви побажаєте людям, які приходять в альпінізм?

- Легких рюкзаків і нових вершин, що ж ще можна побажати. “Краще гір можуть бути лише гори, на яких ще не бував”, - як говорив класик. А для того, щоб ходити в гори і отримувати від цього задоволення, ходити безпечно, що найголовніше, треба постійно тренуватися і розвиватися. І ще одне головне побажання – кохання і подорожей.

Спілкувалася Аліса Покровська.

Джерело: www.facebook.com
Автор: Аліса Покровська
Видалити Відміна
Забанити Відміна