Закрити
Інтерв'ю з легендою альпінізму: Володимир Дмитрович Моногаров
28 Лютого 2018, 16:57 , Переглядів: 752
FacebookTwitterLivejournal
Інтерв'ю з легендою альпінізму: Володимир Дмитрович Моногаров Фото: facebook.com/mksua/posts/1744862048905294 Інтерв'ю з легендою альпінізму: Володимир Дмитрович Моногаров

Сьогодні у рубриці легендарні люди особливий гість. Не кожного дня випадає нагода зустрітися з людиною, яка здійснила 18 першопроходів, своє 80-річчя відсвяткувала на вершині Ельбрусу, а у 91 продовжує підтримувати чудову фізичну форму та планує прожити мінімум до 120 років.

Заслужений майстер спорту з альпінізму, заслужений тренер, доктор біологічних наук, професор, голова Федерації альпінізму і скелелазіння України у 1958-1987 рр., людина-легенда вітчизняного альпінізму Володимир Дмитрович Моногаров поділиться альпіністською і життєвою мудрістю, повідає секрети ефективних тренувань та розповість про своє бачення майбутнього вітчизняного альпінізму.

- Володимире Дмитровичу, перш за все, хотілося б подякувати Вам за Вашу чудову книгу “Вершины моей жизни”: в нашій командній бібліотеці вона займає особливе місце. Як Ви прийшли до написання книги, що Вас надихнуло?

- Сенс у тому, що треба було якось поставити крапку в своєму житті. Говорять, що газета живе один день, журнал – два місяці, а книга живе вічно.


В.Д. Моногаров у молодості

- Ви вчилися, протягом багатьох років викладали і проводили наукові дослідження в Інституті фізкультури. Чому Ви спочатку обрали спортивну гімнастику в якості спеціалізації?

- Я займався спортивною гімнастикою ще до війни, потім вступив до Інфізу, закінчив його з відзнакою, мене залишили працювати на кафедрі гімнастики. Я пропрацював там років п’ять, потім була аспірантура. Мій товариш Фомін у Москві тягнув до себе, щоб я перейшов на бокс, але я відмовився. Закінчив аспірантуру, захистив дисертацію по фізіології.

- Що Вас спонукало піти в гори?

- Був такий Погребецький Михайло Тимофійович, заслужений майстер спорту СРСР, видатний географ, який здійснив дуже серйозні сходження на Памірі, експедиції на Хан-Тенгрі. Він читав у нас в інституті лекції про альпінізм, факультатив. У 1946 році я вперше потрапив у гори, а у 1947 закінчив школу інструкторів. І так пішло-поїхало. Майже кожного року я їздив на збори, і так 60 років поспіль.


Тренування перед сходженням на Північну Ушбу по центру західної стіни, 1965 рік

- З 1952 року Ви здійснили велику кількість сходжень вищої категорії, серед яких, безумовно, Ушба займає особливе місце. Розкажіть про Ваш улюблений маршрут на Ушбу.

- У 1947 році з’явилась книга про Ушбу, і там було написано, що 50 людей загинули, намагаючись здійснити сходження. Мене ця вершина дуже захопила. З 1956 року я пройшов там загалом вісім маршрутів, шість з них були першопроходами найвищої категорії складності по нависаючим стінам. У мене була дуже хороша команда «Авангард», з якою я здійснював ці сходження, зараз в живих залишилось лише троє людей. Усі маршрути на Ушбу гарні і складні, особливо з нависаннями, і небезпечні. Наприклад, під час одного зі сходжень, вже на спуску, у Віті Козявкіна впав рюкзак, він спробував його вхопити, але сам зірвався. Дивом затримався на снігу, а десь через місяць знайшов свій рюкзак за два кілометри від місця падіння.

- Розкажіть про Ваші стосунки з Михаїлом Хергіані. Так, у 1964 році ви зробили першопрохід на Північну Ушбу по Східній стіні з льодовика Чалаат, а Хергіані – по Північно-східній стіні, за що став чемпіоном СРСР. Ви з ним були друзями чи, можливо, змагалися за Ушбу?

- З Хергіані ми були негласними суперниками. Виходило так, що він йшов один маршрут, я поряд із ним – інший. Наші табори були поряд: наш – «Ельбрус», а нижче – їхній «Шхельда». Хергіані був дуже добрим скелелазом і дуже безглуздо загинув на стіні Суальто. Зв’язка йшла на одній мотузці, мотузку перебило каменем, він впав на 600 метрів і розбився. Бувало, що ми зливали одне одному маршрути, але загалом були в якомусь плані суперниками.


В.Д. Моногаров та М.В. Хергіані на Чемпіонаті СРСР зі скелелазіння в Криму, 1968 рік

- Як у Вас виникла ідея піти на пік Леніна у 1962 році?

- Пік Леніна тоді приваблював усіх, нагороджували ж нас значком з зображенням Леніна, вершина була знаковою. Тому ми й вирішили організувати першу масову українську експедицію, готувалися до неї два роки.

- Крім піку Леніна, Ви також сходили на пік Комунізму (у 1965) і Корженевської (у 1976). Чи виникали у Вас ідеї стати «Сніжним Барсом», залишалося лише дві вершини?

- Я захоплювався стінними сходженнями, а не висотними, тому якось і не прагнув цього.

- Ваші сходження завжди відрізнялися серйозною підготовкою та ретельним плануванням, розкажіть про Ваш головний принцип “запасу міцності”.

- Найголовніше – це тренування. Людина повинна бути фізично міцною. Я, наприклад, свого часу підтягувався на перекладині 50 разів підряд, підйом силою – 15 разів. У мене був 1-й розряд зі спортивної гімнастики.

Мені усі дорікали, що я ходжу зі шлямбурами, але інакше на той час маршрути по нависаючим стінам було пройти неможливо. Ми придумали спеціальні шлямбури (прим. конструкція розроблена Анатолієм Кустовським та Володимиром Черевко), вони тримали 1500 кг на зрив. Дуже серйозно до цього ставились, перевіряли на спеціальних машинах. Для більшої надійності ходили на двох мотузках.


В.Д. Моногаров на скельному тренуванні

- Так, зараз альпіністи, які підіймаються на Ушбу, часто використовують Ваші шлямбури для відпочинку, вони тримають навіть через півстоліття. Ви 30 років керували Федерацією альпінізму України, за цей час не було аварій, це велике досягнення як для керівника. Як досягнути безаварійності?

- Нещасні випадки загалом траплялися, але не у моїй команді “Авангард”, і я цим дуже пишаюся. Це досягалося тренуванням, регулярними та дуже серйозними тренуваннями.

- Про одиночні сходження Ви якось сказали “один в горах – нуль, зв’язка – сила”. Що Ви думаєте про сучасних соло-альпіністів? Адже з розвитком техніки межа можливостей спортсменів зростає?

- Альпінізм – це колективний вид спорту. Потрібна команда 4-6 чоловік, має бути ще двоє наглядачів. Соло-сходження не вітаються. Але, звісно, люди завжди будуть прагнути до випробувань.


В.Д. Моногаров на сходженні

- Зараз у Гімалаях проводиться декілька зимових іноземних експедицій (іспанця Алекса Тікона на Еверест, польська національна експедиція на К2). Що Ви, учасник шести гімалайських експедицій, думаєте про зимові сходження на 8-тисячники?

- Я не думаю, що це виправдано, ризик величезний. Взимку, особливо на 8-тисячниках, холодно, а треба ще хапатися за зачіпки і висіти на волосинці.

- Що Ви думаєте про комерціалізацію сучасного вітчизняного альпінізму?

- Це явище прийшло до нас з-за кордону, де гіди заробляють гроші на сходженнях. Я вважаю комерційні сходження невиправданим ризиком. Треба намагатися повертати той рівень підготовки, який був за моїх часів. Але за радянських часів ставлення до цього спорту було дещо іншим. У Союзі було 18 альпіністських таборів, було 5 змін на рік по 20 днів. Путівка коштувала 40 рублів. Усе було дуже доступним. Були всесоюзні змагання, я тричі отримував золоті медалі.

- Зараз хоча б скелелазіння підтримують як вже олімпійський вид спорту.

- Спортивне скелелазіння – це специфічне відгалуження від альпінізму. Ми його називали трюкацтвом.

- Як Ви ставитесь до гірського туризму?

- Туристи – це дуже відчайдушні люди. Лізуть з рюкзаками по дуже складним маршрутам, зриваються, вбиваються. Я до цього діла ставлюсь дуже скептично. Раніше сходження в рамках походів не віталися.


В гостях у В.Д Моногарова, 2014 рік

- Ваші поради, як правильно тренуватися?

- Тренування має бути поступовим, великі навантаження не можна приймати одразу. Наприклад, підтягнувся спочатку 5 разів, потім 6, далі 8 і далі, а не одразу 15 – і впав. У мене навіть дисертація була про вплив темпу на розвиток сили. Ефективніше робити вправи повільно, а не надриватися.

- 80-річний ювілей Ви відсвяткували на Ельбрусі, після цього не припиняли ходити в гори, коли Ви востаннє були в горах?

- Востаннє був десь у 2012 році. Тоді ми з онуком Денисом ходили на Ельбрус, дійшли до скель Пастухова, ночували на 4800 м. Зараз відбуваються неприємні речі, війна, потяг Київ-Кисловодськ скасували.

- Якби був потяг, Ви б поїхали на Ельбрус?

- Звісно, поїхав би. У мене навіть є власна “Хижина Моногарова” в альптаборі “Ельбрус”, там ніхто зараз не живе.


В гостях у В.Д. Моногарова, 2018 рік

- У чому Ваш секрет довголіття?

- Я думаю, усе залежить від сім’ї. У мене дуже гарна сім’я, дуже гарна дочка, я живу з нею, у мене окрема кімната. У мене є гімнастична стінка, де я можу робити фізичні вправи. На стіні висить плакат із моїм натхненником – Еверестом.

- Що побажаєте людям, які займаються альпінізмом?

- Бажаю їм довголіття, багато тренуватися, слідкувати за вагою, не переїдати. Робити все поступово. Ніколи не треба думати погане про людей і взагалі, навіть про ворогів.

Автор: Спілкувалась Аліса Покровська
Видалити Відміна
Забанити Відміна