Закрити
Коштовна випадковість. Скіфська пектораль
23 Червня 2016, 12:47 , Переглядів: 3113
FacebookTwitterLivejournal
Коштовна випадковість. Скіфська пектораль Фото: primetour.ua Коштовна випадковість. Скіфська пектораль

Археологи стверджували, що грабіжники не докопали до неї лише кілька сантиметрів. І все тому, що скіфи поклали пектораль не на тіло царя, а поруч із ним. А якось на розкоп прийшов дід, якому колись належала ділянка землі з могилою. Він бурчав: "От якби я знав, то обов'язково б викопав".

21 червня 1971 року експедиція під керівництвом Бориса Мозолевського безрезультатно завершувала археологічні дослідження Товстої Могили. Ну, як же так? Він же у гуртожитку перед від'їздом залишив записку "Зобов'язуюсь знайти щось велике і блискуче".

І нічого.

Зараз обід, хлопці на честь завершення роботи на кургані купили пива. Закінчать пити – і шабаш.

І вже перед самим виходом Борис Миколайович спустився за природною потребою.

21 червня 1971 року, 14:30 – найважливіша дата у житті Бориса Мозолевського.

Про цю неймовірну мить у «Скіфському степу» Бориса Мозолевського читаємо: «Я розчистив один із сагайдачних наборів під стінкою дромосу і, згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче шкрябнуло (то був «гострий козячий ріг» пекторалі! – Авт.).  Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів...».

Борис Миколайович покликав колегу (Євгена Черненка) – і вони вдвох «підняли пектораль із долівки, обмили її в копанці, зробленій для стікання води, винесли до світла у вхідну яму і, як діти, почали від радості цілувати. Перед нами була річ справді небачена. Вага пекторалі 1150 грамів, діаметр 30,6 сантиметра...».

З легкої руки археолога Євгена Черненка за цим казково красивим знаком необмеженої царської влади закріпилася її нинішня назва – «пектораль». Знайдена пектораль із золота 958-ої проби датується IV ст. до н.е.

Найбільше відкриття археології ХХ століття, «поема золотого сонячного сяйва», якому передували 35 років непростого життя непосидючого упертюха-мандрівника, поета, шукача пригод «на свою... голову».

Вражає сміливість українців-упертюхів! Знаючи, що відкриття такого рівня осідають у музеях митрополії, Борис Мозолевський, надягнувши на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, чудо «мікромініатюрної» ювелірної техніки, 1150-грамовий шматок чистого золота, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку, привіз її до Києва.

А потім куди? Борис Мозолевський жив у гуртожитку, тому подався до авторитета - Олеся Гончара. Той назвав знахідку «поемою сонячного каменя», але відмовився її залишити у себе.

І от кандидата на відправку до Мордовії приймає перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест. На зустрічі також були голова Інституту археології Федір Шевченко та президент АН УРСР Борис Патон. Бесіда була дуже плідною: археолог, який жив у гуртожитку, отримав трикімнатну квартиру; зарплата у 98 крб. зросла до 200 крб. Окрім того, 500 крб. премії. Попри тиск Москви, скарб залишився у Києві (зберігається у Музеї історичних коштовностей України).

Дві третини скіфського золота у фондах Музею історичних коштовностей України — знахідки експедиції Мозолевського.

Співробітники Інституту археології розглядають знахідки з кургану Товста Могила. Пектораль в руках у керівника розкопок Бориса Мозолевського

Знайдена у червні 1971 року в кургані Дніпропетровської області золота скіфська пектораль — головний археологічний скарб України — за всіма параметрами стала справжнім подарунком долі.

Її знайшли два археологи-позаштатники, яким допомагав не профільний інститут, а директор великого радянського підприємства. І пектораль виявили тоді, коли успіх всієї експедиції вже здавався сумнівним.

Україні з цією прикрасою поталанило ще й тому, що її знайшли за кілька років по тому, як з'явилася можливість залишити знахідку в українському музеї, — якби ця історія сталася трохи раніше, радянське керівництво наказало б передати настільки цінний експонат до Москви або Ленінграда. А так скіфська прикраса досі входить до колекції київського музею.

Усі ці випадковості породили масу напіванекдотичних історій про розкопки кургану Товста Могила неподалік від міста Орджонікідзе Дніпропетровської області, під час яких знайшли пектораль. Деякі з них досі повторюють в українських ЗМІ.

Найпоширеніша — як керівник експедиції Борис Мозолевський віз пектораль у Київ на собі під товстою тілогрійкою, щоб приховати знахідку від московських або ленінградських музеїв. Вчений, за розповідями вигадників, нібито бігав до тодішніх українських моральних авторитетів, таких як письменник Олесь Гончар, щоб ті залишили пектораль собі на зберігання.

Курган Товста Могила ще за стародавніх часів відвідали грабіжники. Щоб знайти пектораль, потрібно було повністю зривати курган. Знахідки лежали на глибині 8,5 м від поверхні степу

Про ці міфи Олександр Загребельний, який брав безпосередню участь у розкопках кургану з перших днів і до кінця польового сезону, згадує з посмішкою. І розповідає справжню історію пекторалі.

Свого не віддамо

У кожного хорошого оповідання є своя передісторія. Для скіфської пекторалі вона почалася  у листопаді 1963 року. Тоді керівництво УРСР в особі Петра Шелеста, головного комуніста республіки, створило в Києві Золоту комору. Шелест діяв обдумано: комора дозволяла залишати в Україні дорогоцінні археологічні знахідки, які раніше доводилося часто перевозити до Москви чи Ленінграда.

Шелест був суперечливим керівником. З одного боку, від 1965 року при ньому постійно заарештовували дисидентів — тоді свої перші терміни отримали поети Василь Стус, Іван Світличний, В'ячеслав Чорновіл. Також Шелест був одним з ініціаторів введення радянських військ до Чехословаччини в 1968 році.

При цьому тодішній головний український комуніст ратував за зміцнення української мови в навчальних закладах та в пресі. Він перечитував кілька разів брошуру Івана Дзюби Інтернаціоналізм чи русифікація. А через свою книгу "Україна наша радянська" Шелест потрапив у "чорний перелік" Кремля. Там книга здалася націоналістичною, і весь наклад вилучили з продажу.

Знайти бажане

Демобілізувавшись із армії, Загребельний навряд чи думав про всі тонкощі підкилимної політики Шелеста, коли навесні 1971 року подавав документи на історичний факультет Київського державного університету.

До вступних іспитів залишалося ще кілька місяців. Якось, проходячи повз Інститут археології, він вирішив дізнатися, чи є там якісь вакансії. Тодішній директор інституту Федір Шевченко запропонував позаштатну лаборантську посаду.

Одного разу до реставраційної майстерні, де працював Загребельний, зазирнув Борис Мозолевський. Представився і сказав, що керівництво інституту просить молодого лаборанта допомогти йому обстежити курган у Дніпропетровській області. Швидко зібравшись, археологи 14 квітня були вже в Орджонікідзе.

Це був потужний промисловий район, де відкритим способом добували марганцеву руду. Місцевий збагачувальний комбінат мав стратегічне значення: марганець — необхідний домішок для міцної сталі.

Григорій Середа, керівник тресту, до якого входили рудники та власне комбінат, був досить впливовою людиною. Із Мозолевським він підтримував дружні стосунки вже кілька років — відтоді, як той почав їздити сюди у свої перші експедиції.

Середа сам захоплювався археологією. Він вигадав привід для експедиції — нібито комбінату потрібна земля, яку можна було взяти з кургану, і простір для розширення марганцевих рудників.

Хоча Мозолевському виповнилося 35 років, в Інституті археології він був  лише позаштатним співробітником. Після того як майбутній учений остаточно облишив спроби стати військовим льотчиком, він приїхав до Києва. Багато років працював кочегаром і вчився заочно на істфаку Київського університету. Писав вірші — до того часу вийшло вже три збірки. Через кілька творів мав проблеми: у них "компетентні органи" угледіли антирадянщину, і питання про зарахування вченого до штату Інституту археології відклали на кілька років.

Археологи розчищають чергові знахідки під курганом. Угорі фото видно ноги тих, хто чекає на сенсації

Перші кілька тижнів позаштатники Мозолевський і Загребельний працювали удвох: в Інституті археології помилково вирішили, що Товста Могила — не скіфський курган, а більш раннє та бідніше поховання. Такі зазвичай виявляються порожніми — їх розривають за сотні років до археологів: найчастіше це робили одноплемінники похованих, які знали напевно, що так можна розжитися доброю зброєю та золотом. Тому витрачати гроші на серйозну експедицію інститут не став.

Їх дав Середа. Він поселив археологів у місцевому готелі, який став киянам у 20 коп. на добу. Постарався, щоб ті не були голодними. І він же виділив техніку і загін шахтарів-прохідників, які копали і зміцнювали шурфи та тунелі. В цілому розкопки кургану коштували тресту понад 50 тис. крб.

Зняти курганний восьмиметровий насип для археологів було лише половиною справи. Головна робота починалася ще нижче. Поховальні камери Товстої Могили, наприклад, перебували на глибині п'яти метрів від природного рівня ґрунту.

Мозолевський зачарував Середу розповідями про те, як він кілька разів ночував на кургані, і завжди йому снився тупіт коней. Тому археолог був упевнений, що Товста Могила — поховання царського скіфа. Але перші роботи на глибині викликали у нього розчарування — було зрозуміло, що тут вже побували грабіжники.

На розкопки на глибині 8,5 м археологів опускали за допомогою будівельного крана

Середа, який приїжджав на розкоп щодня, жартував: "Що ж ти мені обіцяв золото знайти, а тут все розграбоване".

Але виявилося, що внизу є ще кілька поховань.

Головне з них — знатного воєначальника — спустошили багато століть тому. Середа обурився — так де ж золото? Мозолевський взяв ножа і сказав: "Дивіться, ось зараз відколупну грудку землі, й буде вам золото".

Встромив клинок у глину — і там блиснула золота пластинка з жіночого головного убору. Далі — більше: археологи випадково знайшли поховання дружини царя, яка була в сукні, майже повністю вкритій золотою фольгою. На шиї у цариці виявилася масивна прикраса вагою майже півкілограма. Цікавим було ще й те, що поруч зі скелетом жінки було знайдено зітлілий пучок камки — морської трави, якою лікували хвороби суглобів.

Але це були ще далеко не всі знахідки. Наступного дня, 21 червня, Мозолевський записав у щоденнику: "О 14:30 щось дзенькнуло і потім блиснуло під археологічним ножем". Це й була пектораль — нагрудна чоловіча прикраса вагою 1150 г, яка пролежала в землі 2300 років.

Археологи стверджували, що грабіжники не докопали до неї лише кілька сантиметрів. І все тому, що скіфи поклали пектораль не на тіло царя, а поруч із ним.

Комуністична щедрість

Знахідки діставали разом із цільними шматками ґрунту — так званими монолітами: для науковців завжди важливо зафіксувати точне розташування речей у похованні, бо під час ритуалів воно було невипадковим.

Життя в Орджонікідзе на цей час немов зупинилося. Місцеві жителі цілими днями крутилися навколо розкопу, часом нависаючи над археологами. І це попри те, що там цілодобово чергували шість міліціонерів.

Загребельний згадує, як одного разу на розкоп прийшов старий, якому колись належала ділянка землі з могилою. Він бурчав: "От якби я знав, то обов'язково б викопав".

Археологи лише посміхнулися — зробити подібне самому неможливо. Зняти насип над курганом можна лише за допомогою техніки. А якщо не зміцнювати тунелі, що ведуть униз, до поховальних камер, легко можна залишитися під завалами назавжди.

Такий вигляд мала щойно знайдена неподалік пекторалі прикраса цариці.

Та й продати подібну знахідку за радянських часів було неймовірно складно. "Якось уже в наступній експедиції з нами працював хлопчина-підліток з одеського археологічного гуртка, — розповідає Загребельний. — Йому до рук "прилипли" дві золоті пластинки з кургану. Він поніс їх до ломбарду, і його відразу ж заарештували. А керівника розкопок за два роки до пенсії звільнили з роботи".

Після знахідки пекторалі на Мозолевського чекала справжня слава.

У Києві з ним зустрівся Володимир Щербицький, якого готували на місце вже опального тоді Шелеста.

Про сенсаційну знахідку одразу ж написали чи не всі радянські видання. По живих слідах словом "пектораль" назвали готель і ресторан Академії наук УРСР.

Мешканці міста Орджонікідзе та навколишніх сіл кожен день приходили на розкопки

Археолога відразу взяли на роботу до Інституту археології з персональним окладом 200 карбованців. Його сім'я перебралася з передмістя до нової трикімнатної квартири. Учасники експедиції отримали премію у 75 карбованців і командирські годинники.

"Правда, у мене і ще двох колег за кілька днів годинника відібрали", — згадує Загребельний. Саме в той час в українській столиці відбувалося чергове партійне свято, і хтось вирішив нагородити комуністичних і комсомольських керівників Дніпропетровщини за успішні розкопки Товстої Могили. Годинниками. Хоча цих людей на розкопках Загребельний ніколи не бачив. "Нас це дуже образило, і на святкування ми демонстративно не пішли", — підсумовує він.

Матеріал опублікований у НВ №34 від 18 вересня 2015 року

Видалити Відміна
Забанити Відміна