Закрити
Фріда Кало: тріумф болю
27 Лютого 2017, 11:21 , Переглядів: 1028
FacebookTwitterLivejournal
Фріда Кало: тріумф болю Фото: livelib.ru Фріда Кало: тріумф болю

...Здавалося, це кінець. У неї було зламано абсолютно все: спина, ноги, розірвані внутрішні органи. Лікарі тільки розводили руками, але Фріда вже вміла боротися за життя.

В її свідоцтві про народження значиться, що Магдалена Кармен Фріда Кало Кальдерон народилася 6 липня 1907. Але після цього вона багато разів помирала і народжувалася заново.

Вона пішла назавжди 13 липня 1954. У тому ж мексиканському містечку Койоакані, куди багато років тому її батько, єврей Карл Вільгельм Кало приїхав з Німеччини. З тих пір для всієї Мексики і прихильників по всьому світу липень - місяць Фріди.

Вона народилася в будиночку під назвою La Casa Azul (Блакитний будинок) в Койоакані, який у той час був маленьким містечком в околицях Мехіко. Її батько, Гільєрмо Кало, був сином художника і ювеліра Якова Генріха Кало і Генрієтти Кауфман і при народженні отримав ім'я Карл Вільгельм.

Фріда завжди з гордістю говорила, що її батько - єврей, а рід їх йде корінням в Угорщину. Особливо часто згадувала вона про це, коли Німеччина стала нацистською. Тоді Фріда стала писати своє ім'я як Frieda - використовуючи корінь слова Frieden, що німецькою означає «мир». Для неї, яка все життя боролася за життя, мільйони жертв тієї війни стали особистим болем.

Мати Фріди, Матильда Кальдерон Гонсалес, була жінкою досить владною і ревною католичкою. В її жилах текла кров іспанських конкістадорів, так що м'якому Гільєрмо, який страждав на епілепсію, доводилося дуже несолодко. Вони одружилися незабаром після того, як його перша дружина померла при пологах. І хоча шлюб Гільєрмо і Матильди щасливим назвати ніяк не можна було, подружжя народило чотирьох дочок.

Фріда була третьою. Вона завжди говорила, що виросла в царстві жінок, царицею в якому завжди, звичайно, була її мати. Можливо, тому такою важкою пристрастю обернулася для Фріди зустріч з художником Дієго Ріверою - бабієм і п'яницею із зовнішністю людожера, який був повною протилежністю її занадто м'якого батька. При цьому батька Фріда обожнювала і по-справжньому близька була саме з ним, а не з матір'ю.

Їй було три роки, коли почалася революція. Пізніше вона згадувала, як мати замикала її з сестрами в будинку: на вулицях йшли запеклі бої. Час від часу якісь люди перебиралися через паркан і опинялися у них у дворі. Матильда виносила змученим революціонерам їжу і напої, частенько перебинтовувала їх рани.

Пізніше Фріда називала себе «дочкою революції» і навіть заявляла, що народилася насправді у 1910-му, коли вулички її рідного Койоакана палали і спливали кров'ю. Але заколот стих, а Фріді треба було пережити першу в її житті трагедію.

У шість років вона захворіла на поліомієліт. Права нога дівчинки перестала рости, стала зовсім тоненькою і набагато коротшою за ліву. Намагаючись приховати цей недолік, вона надягала на хвору ногу по кілька панчох, одна на іншу, але кульгавість нікуди не зникла.

«Фріда - дерев'яна нога», - дражнили її хлопчаки. А вона лише стискала зуби від болю і ні в чому не відставала від кривдників: носилася з ними по дворах, грала в футбол, плавала. Головне, щоб вони не бачили її болю, не вважали калікою. Багато хто й не помічав її вади - такою стрімкою ходою навчилася ходити ця мініатюрна дівчинка в незмінних брюках або довгих спідницях.

Фріда зі своїми сестрами та братом. В центрі у чоловічому костюмі

Вона ні в чому не хотіла відставати від своїх однолітків. І в п'ятнадцять років вступила до «препараторому» - Національної підготовчої школи, де з двох тисяч учнів було всього 35 дівчаток. Її це аніскільки не бентежило, навпаки, Фріда відчувала себе як риба у воді.

Вона вивчала медицину і збиралася стати лікарем. Вона збила групу з восьми осіб під назвою «Качучас» і пристрасно закохалася в місцевого заводилу Алехандро Гомеса Аріаса.

Викладачі не без упередження ставилися до стрімкої дівчинці, яка блискуче вчилася, але вела себе при цьому майже зухвало.

Тим часом на вулицях мексиканських міст знову спалахнула революція. Фріда не приховувала свого співчуття повстанцям. Більш скромні дівчата з її компанії захоплювалися революціонерами слідом за нею.

У «препараторомі» відбулася перша доленосна зустріч Фріди і Дієго Рівери. Вона була зухвалим підлітком, а він - іменитим художником, якого запросили в школу, щоб він прикрасив її розписом «Творення». За плечима у нього було вже два шлюби і четверо дітей. Він, звичайно, не звернув уваги на норовливу дівчину. Він був п'яний і волочився за кожною спідницею. «Чим сильніше я кохаю жінок, тим сильніше я хочу змусити їх страждати», - говорив про себе Дієго. Сам себе він зображував огидною жабою з чужим серцем в лапі. Величезний, з опухлими повіками, він і справді був схожий на велику жабу. «Людожер, але людожер добродушний», - сказав про нього якось Максиміліан Волошин.

Правда, численні панянки, серця яких цей людожер розбив, напевно, посперечалися б щодо його добродушності. Кажуть, на одну з коханок він кидався з ножем, іншу - побив. Але жодного разу Дієго не підняв руку на Фріду, хоч і став для неї постійним джерелом душевного болю.

Фріда Кало і Дієго Рівера

«У моєму житті було дві аварії, - говорила вона, - трамвай і Дієго». Вона покохала його відразу і з притаманною їй наполегливістю і успадкованою від матері жорсткістю буквально переслідувала його. «Я коли-небудь вийду заміж за цього мачо і народжу йому сина», - заявила вона подругам. Але той самий горезвісний трамвай вніс до гордий план маленької Фріди страшні корективи.

Їй було вісімнадцять років, коли в Мехіко пустили перший трамвай. І їй, звичайно ж, було ой як цікаво. Разом з другом дитинства дівчина стрибнула на підніжку трамвая, але зрозуміла, що забула парасольку. Довелося повернутися до університету. Наступний трамвай, на якому поїхали друзі, зіткнувся з вантажівкою. Удар був такої сили, що Фріда буквально накололася на залізний прут струмознімача.

Так її і знайшли лікарі «швидкої»: з живота стирчав страшний «спис», сукня під час аварії сповзла з плечей, вона була в крові і золотий фарбі, яку віз хтось із пасажирів.

Здавалося, це кінець. У неї було зламано абсолютно все: спина, ноги, кістки тазу і стегон, розірвані внутрішні органи. Лікарі тільки розводили руками, але Фріда вже вміла боротися за життя.

Рік вона була прикута до ліжка, але здаватися не збиралася. Саме в цей час, коли місяцями нерухомості і виснажливої ​​болю зводили її з розуму, вона попросила батька спорудити для неї підрамник.

Гільєрмо приніс у лікарню свої пензлі і фарби. Фріда почала малювати. Звичайно, автопортрети - що ж ще було зображати прикутій до ліжка вісімнадцятирічній дівчині, яка опинилася в камері-одиночці власного зраненого тіла?

«Я малюю себе, тому що я завжди одна і я - той об'єкт, який я по-справжньому добре знаю». З 143 її картин 55 - автопортрети.

Після аварії вона часто бувала одна, прикута до ліжка через численні операції і дикий біль. І продовжувала писати, з гіркотою вдивляючись у своє зранене тіло, розбираючи його на деталі, розглядаючи кожну ваду. Її сюрреалістичні картини, здається, плід змученої болем свідомості.

Фріда ж казала, що ніколи не пише фантазій або снів - це її реальність. Найчастіше в цій реальності виникають мотиви приреченості на безплідність. Страшний струмознімач пропоров їй матку, Фріда не могла виносити дитину. І хоча вона двічі намагалася, обидва рази оберталися трагедією.

Коли вона змогла встати, то зібрала всі свої картини і відправилася до Дієго: тендітна і зламана, вона твердо вирішила, що стане художницею.

«Я залишилася жива. До того ж мені є, заради чого жити. Заради живопису», - заявила вона батькам.

На щастя, при всій своїй брутальності, Дієго Рівера відразу ж зрозумів, що у цієї кульгавої й тендітної дівчини справжній дар. І тут же став до неї залицятись, про що, власне, Фріда давно мріяла. На відміну від її батьків, які були шоковані, коли цей величезний чоловік з'явився у них на порозі з проханням віддати руку їхньої дочки.

Як тільки не пручалися Матильда і Гільєрмо. Батько дівчини пояснив Дієго, що вона ніколи не зможе народити дітей, що він повинен буде стати для неї нянькою і доглядальницею, бо попереду у Фріди ще довгі роки болю, операцій і важкого лікування. Ніщо не могло зупинити Дієго. І вже тим більше Фріду, яка мріяла про цього «людожера» весь той страшний рік після аварії.

«Слон і голубка», - зрештою махнув рукою Гільєрмо. І вони одружилися. Як і зіткнення з вантажівкою, ця любов стала найбільшим болем і найбільшою радістю в житті Фріди.

Після аварії вона знайшла сенс в творчості. А після весілля стала найщасливішою і найнещаснішою жінкою одночасно. Дієго кохав її виснажливо і жорстоко. Він продовжував бігати за кожною спідницею, нестримно пив, страждав від творчих криз.

Фріда страшно мучилася, виливаючи свій біль на полотнах. Вони розлучалися і сходилися знову. Вона намагалася помститися йому. Багато курила, пила, заводила романи і з чоловіками, і з жінками. Але ні на хвилину не переставала кохати свого жорстокого «людожера». І картини писати теж не переставала.

У 1939 році Андре Бретон запросив Фріду до Франції, організував для неї виставку. І сталося неймовірне: її картинами зацікавився Лувр. Вона стала першою художницею XX століття, роботи якої придбав знаменитий музей.

1931 рік. Фріді 24 роки

Дієго страшно ревнував - і до її коханців, і до її успіхів. Він радів за дружину, але її перемоги завдавали йому болю. Його тендітна «голубка», здавалося, була талановитіша за його. І він не міг цього не помічати. Він буквально вбивав Фріду ревнощами. І мстився їй з усіх сил. Навіть завів роман з її молодшою ​​сестрою Христиною. Фріда вибухнула, подала на розлучення, але рік потому вони знову одружилися.

Одним з найяскравіших романів в життя Фріди вважається тісне знайомство з Левом Троцьким, якого шанувальник комуністичної ідеології Рівера запросив погостювати в їхньому будинку після від'їзду революціонера з СРСР. Зустрічати Троцького і його дружину вирушила Фріда: Дієго на той момент якраз потрапив до лікарні з нирковою недостатністю.

Фріда Кало і Лев Троцький з дружиною Наталією Седовою, 1937

Троцький хоч і був страшно переляканий і розумів, що за ним в погоню вже відправлені радянські месники, не міг не оцінити чарівності тендітної жінки в квітчастих мексиканських нарядах. Дружина революціонера не розуміла їх розмов, але все-таки помітила, що чоловік захопився екзотичною «голубкою». Фріда, кажуть, не особливо відповідала Троцькому взаємністю. Але йому все-таки довелося покинути будинок Дієго. Він оселився неподалік і писав Фріді пристрасні листи. Кажуть, вона не відповідала. Через кілька місяців тут, у кількох кварталах від будинку Рівери і Кало, Троцького вбили.

«Я сподіваюся піти радісно. І сподіваюся ніколи не повернутися. Фріда», - написала вона за кілька днів до смерті. Але йшла вона болісно. Давно перестали діяти будь-які знеболюючі. Через гангрену довелося ампутувати ногу. Вона була прикута до ліжка і знемагала від болю.

Дієго дуже страждав, все більше пив, теж важко хворів.

Фріда Кало. Портрет Дієго Рівера. Portrait of Diego Rivera,1937

Вона померла від передозування знеболюючих. Подейкували, що це не випадково, що вона могла спеціально прийняти більше ліків, ніж слід було. Але розтину не робили.

Вона просто пішла, написавши свою останню - найжиттєрадіснішу - картину. Ні, не автопортрет, а соковиті, червоні, яскраві кавуни, що переливаються на сонці. «Хай живе життя!» - підписала вона її.

Фріда Кало. Хай живе життя.

Через багато років Дієго Рівера напише: «День, коли вона померла, був найтрагічнішим днем ​​мого життя. А найщасливішим моїм переживанням було кохання до неї».

Урна з її прахом і сьогодні зберігається в тому самому Блакитному будинку в Койоакані. Тепер там її музей. А її картини виставлені в колекціях провідних музеїв світу. Всі її автопортрети, всі сонячні малюнки, вся біль і жага до  життя були однією великою автобіографією. Історією дуже сильної і дуже тендітної дівчинки Фріди, яка з гордістю казала, що вона єврейка, і стала символом сонячної, яскравої, барвистої Мексики. Далекої теплої країни, куди її батько-фотограф відправився в пошуках пригод на початку страшного XX століття.

Музей Фріди Кало у Мексиці

У 2002 на широкі екрани вийшла біографічна драма "Фріда". Режисером фільму виступила Джулія Теймор.

Фільм заснований на книзі Хейден Еррері «Фріда: Біографія Фріди Кало».

Лауреат премії «Оскар» в номінаціях «Краща музика до фільму» і «Кращий грим». Виконавиця головної ролі Сальма Хайек за акторську роботу в стрічці висувалася на премію «Оскар», «Золотий глобус» і BAFTA.

Кадр з х/ф "Фріда". В ролі Фріди Кало - Сальма Хайєк, в ролі Дієго Рівери - Альфред Моліна

Кадр з х/ф "Фріда". В ролі Фріди Кало - Сальма Хайєк, в ролі Лева Троцького - Джеффрі Раш

Прикраси Фріди

Вона вплітала в густе чорне волосся яскраві стрічки і живі квіти, носила великі сережки, значних розмірів намисто з необроблених каменів, прикрашала зап'ястя масивними браслетами, а пальці - перснями.

І завжди завершувала свій образ традиційною мексиканською сукнею.

Фріда Кало - найяскравіша жінка зі світу мистецтва!

У наші дні образ Фріди легко впізнається і часто копіюється, хоча у сучасників її стиль не був популярним і навіть викликав глузування. Але хіба цю жінку могло хвилювати громадську думку?

Кало відкидала думку оточуючих щодо зовнішнього вигляду, головним критерієм для неї був комфорт, який давав впевненість у собі. Саме прикраси стали для Фріди якоюсь таємною пристрастю. Навіть у дні хвороби, коли вона не могла встати з ліжка, виглядала немов лялька. І чим гірше відчувала себе, тим більше було прикрас. На ній могло бути зовсім небагато одягу, але прикраси були обов'язковим атрибутом, немов амулети, що дають життєві сили. В цьому її підтримував Дієго Рівера.

Розглядаючи фотографії та численні автопортрети художниці легко виявити її любов до прикрас. Фріда їх обожнювала - від дорогих ювелірних виробів до дешевих скляних брязкалець. Але перевагу віддавала етнічним індіанським прикрасам, у тому числі кам'яним бусам доколумбової епохи.

У 1939р. в Парижі на тематичній виставці, присвяченій Мексиці, творчість Фріди стало сенсацією для європейської публіки, а Пабло Пікассо в знак свого захоплення подарував художниці екстравагантні сережки у формі кистей рук.

Після смерті Фріди в 1954, будинок, в якому вона жила з чоловіком Дієго Рівера, був перетворений на музей. Дієго, з метою зберегти приватне життя художниці, розпорядився заховати під замком її особисті речі. Тільки в 2004 році двері скарбниць відкрили і на світ витягували документи, фотографії, начерки Фріди, а також предмети її гардеробу і прикраси.

8 років знадобилося працівникам будинку-музею Фріди Кало, щоб розібрати і систематизувати знахідки. І ось наприкінці 2012 року в музеї відкрилася експозиція, присвячена образу Фріди.
Найяскравішим експонатом експозиції звичайно став
стенд з прикрасами.

Крім творчої спадщини Фріда Кало подарувала нам свій яскравий і винятковий стиль, який вже кілька десятиліть продовжує надихати художників і дизайнерів на створення колекцій одягу і прикрас.

Роботи Фріди Кало

Фріда Кало. Маленька лань. The Little Deer, 1946

Фріда Кало. Дружні обійми всесвіту, Я і Синьйор Холотл. The Love Embrace of the Universe, the Earth (Mexico), Me, and Senor Xolotl, 1949

Фріда Кало. Автопортрет в образі Тіхуани (Дієго в думках). 1940-1943. Галерея: Collection of Jacques and Natasha Gelman Mexico City, Mexico

Фріда Кало. Дві Фріди. The Two Fridas, 1939

Фріда Кало. Коріння. Roots, 1943

Фріда Кало. Портрет Дони Розіти Морілло. Portrait of Dona Rosita Morillo, 1944

Фріда Кало. Фрукти Землі. Fruits of the Earth, 1938

Фріда Кало. Автопортрет з мавпочкою. Self-Portrait with Monkey, 1938

Видалити Відміна
Забанити Відміна