Закрити
Казковий, фантастичний і чарівний світ Марії Приймаченко
11 Квітня 2014, 12:41 , Переглядів: 38409
FacebookTwitterLivejournal
Казковий, фантастичний і чарівний світ Марії Приймаченко Фото: ukrmystetstvo.blogspot.com Казковий, фантастичний і чарівний світ Марії Приймаченко

Не по-дитячому серйозна й спостережлива дівчинка-інвалід через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання.

Марія Овксентіївна Приймаченко, майстер українського «наївного мистецтва», через усе життя пронесла жагу творити, неминучу потребу ділитися своїми відкриттями з людьми, вона з тих митців, які створювали неповторний світ власних образів, світ краси, мистецьки висловлювала ті почуття, що живуть в народі, в його фольклорі, в його думах.

Доля народної художниці дуже тісно пов’язана з рідною землею. Болотня на Київщині — рідне село Марії Приймаченко. Тут 12 січня 1909 року в селянській родині творчо обдарованих людей народилася художниця і прожила все своє життя. Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Овксентій Григорович, бондарював, був теслею-віртуозом, майстром-різьбярем. Ма­ти, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання. Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний, характерний для українських майстринь орнамент. Тож і сама Марія Овксентіївна вбиралася в сорочки, вишиті власноручно. Окрім малярства та вишивання займалася керамікою. і навіть ілюструвала книжки, що на початку сімдесятих років виходили у видавництві «Веселка».

Життя обійшлося з Марією жорстоко. Вона була інвалідом. Ходила через силу, спираючись на милиці. У дитинстві Марія перехворіла страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Через хворобу, не маючи можли­вості працювати в полі, вона весь час прагнула бути в оточенні людей, приносити їм радість. Свою енергію і працелюбність вкладала в малювання. Марія Овксентіївна малювала лівою рукою — ближчою до серця, образи схоплювала на льоту. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» — так говорила про себе самобутня майстриня.

«Починалося все це так, — згадувала художниця. — Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...». Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчини. Сусіди дивувалися, хвалили її, просили прикрасити і їхні хати. Так розпочався її творчий шлях.

Марія Приймаченко стала відомою з 1936 року, коли вперше у Києві на Всеукраїнській виставці народного мистецтва були експоновані її малюнки «Звірі з Болотні». Марії було присуджено диплом I ступеня. Саме тоді її запрошують до експерименталь­них майстерень при Київському музеї українського мистецтва. В цей час вона малює, вишиває, захоплюється керамікою. Зокрема, пише низку чудових картин «Бичок на прогулянці», «Синій лев», «Рябий звір», «Звір у червоних чоботях» 1936-1937 рр.), «Осел», «Баран», «Червоні ягідки», «Мавпи танцюють», «Два папуги» тощо (1937-1940 рр.). Світ образів цих робіт Марії Приймачен­ко, дійсно, казковий, фантастичний і чарівний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки й оповідання. В її творах фантастичне — життєве, а реальне фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиван­ками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди звірі й птахи в Марії добрі, симпатичні, сонячні.

Казкова птиця - павич (1936)

Розпочалася війна і Марії Приймаченко перериває свої творчі заняття та повертається до рідного села. Тут вона пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. У повоєнний період художниця постійно живе у Болотні, перет­воривши батьківську хату на майстерню. 1950 роком датовано вишиті нею панно «Пави у винаграді» на голубому тлі, на синьому репсі — «Кумпостелі в посуді», на коричневому — «Дві яблуні», а також розписи: «Два Одуди в квітках», «Квітки українські».

У 1953-1959 роках майстриня створює такі картини, як «Три Вірли», «Два Голуби на волошках», «Павич», «Журавель і Лисиця», «Пастухи». Ці твори засвідчили удосконален­ня образної манери М. Приймаченко.

У 1960 році її оригінальні роботи були представлені на виставці декоративних творів у Москві під час Декади української літератури і мистецтва. До художниці знову прийшла велика популярність. За плідну працю Марію Приймаченко було нагородже­но орденом «Знак Пошани».

У 1960-1956 роках художниця створила цикл декоративних розписів «Людям на радість», до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Жар-птаха», «Голуб на калині», «Пава у квітах». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної преміїУкраїни імені Т. Шевченка.

До свого 60-річчя у 1969 році майстриня підготувала чимало робіт з трудової та народно-побутової тематики: «На Вкраїні хліб і сіль», «Орав Іван край дороги», «Українські яблука» та ін. Особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 70-х років. З’являються картини «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина». Особливо вражає картина її останніх років «Звірина серія» — явище унікальне, яке не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Якщо раніше художниця зображу­вала реальних звірів, то у 70-80-х рр. в її роботах народжуються звірі фантастичні — витвір геніальної уяви майстра, таких звірів не існує у природі. Це і чотириголовий стародавній болотяний звір, і болотяний рак, і хорун, і прус, і дикий горботрус, і дика волезаха. Дикий чаплун — від слова «чапа­ти» — таку назву вона вигадала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Є звірі фіолетові, чорні, сині; сумні, веселі, усміхнені, здивовані. Є звірі з людськими обличчями. Злими постають звірі-алегорії. Так, фіолетовий звір у «буржуйському» каш­кеті, розмальований стилізованими бомбами, злісно вишкірився, показуючи гострі зуби і довгий хижий язик («Будь проклята війна! Замість квіток ростуть бомби» (1984 р.).

Справжнім шедевром серії про звірів став «Гороховий звір» (1977 р.). З усіх тварин, що малювала Марії Приймаченко він — найліричніший. У нього великі вуха і грива як у лева, тулуб прикрашають червоні «яблука», на чолі, переніссі і щоках — трикутники ластовиння та рожеві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Та і сам звір — яскрава кольорова пляма — зітканий із сонячного проміння і рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, в якому живе звір, разом з синіми квітами утворюють рослинний орнамент. Марії було майже 70 років, коли народилася ця по-дитячому наївна істота.

Гороховий звір (1977)

Вона була не тільки прекрасною художни­цею, але й талановитою поетесою. Її вдалі підписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються: «Ве­снянки-роговички — веселії птички», «Курі­почки пляшуть і хліб пашуть», «Собачка Ада не боїться гада», «Ворон дві баби мав — обох обнімав» тощо.

Останні роки життя недуга прикувала Марію до ліжка, але спілкування зі світом продовжувалося — вона малювала ... А незадовго до смерті в 1986 році вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко розташоване у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

На перший погляд є в роботах художниці щось нібито приблизне, наче примітивне. Та, прозирнувши глибше в ці творіння, відчу­ваєш: це її почерк, її мистецький стиль, бо в нім — її, Приймаченко, світобачення й світосприйняття, її світорозуміння.

На 89 році життя видатна художниця померла. Земля прощалася з Марією, зібравши найкращі квіти, встеливши ними своїй дочці останню путь до небес. Щемить душа, бо важко змиритися, що Україна осиротіла без своєї сонячної мисткині, адже сонце сходило у картинах Марії Приймачен­ко усе життя — від першої синьої квітки, яку ще дівчинкою намалювала глеєм на білій, як світ, хатній стіні.

Та, на щастя, рід Приймаченків-митців продовжився. Нащадки Марії Приймаченко — так само художники. Вона навчила незвичайному баченню світу, своїй манері малювання і сина Федора. Він був її найкра­щим учнем, заслужений художник України, який помер, на жаль, у серпні 2008 року. Пішли її шляхом і онуки. Сьогодні вони — молоді, талановиті художники, кожен — яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще. І сьогодні відлунням звучать її слова «Федоре, — просить Марія Овксентіївна, — одчини вікно. Весна на подвір’ї. Пусти краси до хати ...»

Рік 2009 — це рік Марії Приймаченко, ініційований Президентом України і присвя­чений 100-річчю від дня народження української художниці, лауреата Національ­ної премії України імені Тараса Шевченка, заслуженого діяча мистецтв України. Ще у 1994 році був створений Всеукраїнський благодійний фонд Марії Приймаченко, завданням якого стала популяризація мис­тецтва художниці. У Києві, в Дніпровському районі, з’явилася вулиця названа на її честь. Крім того, в галузі народного мистецтва засновано премію імені Марії Приймаченко, що буде діяти з 2008 до 2010 року. У музеї українського народного декоративного мистецтва зберігаються її керамічні вази, тарелі, прикрашені розписом із фантастичних звірів, птахів, казкових істот. Її твори з незмінним успіхом експонуються також на всесвітніх виставках у Києві, Парижі, Варшаві, Монреалі, Празі, Софії. Її ім’я як «зірка першої величини» назване у «Все­вітній енциклопедії наївного мистецтва», виданій у Белграді 1984 році.

Серед визначних діячів XX століття вона посідає одне з найпочесніших місць. Її ім’я — поруч з іменами таких майстрів-примітивістів, як французи Анрі Руссо та Анрі Матісс, грузин Ніко Піросманішвілі, хорват Іван Генералич та ін.

Детальніше ознайомитись з долею геніальної, української народної мисткині вам допоможе поданий нижче інформаційно-бібліографічний список. У ньому, крім літературно-критичних матеріалів та елект­ронних ресурсів про життя та творчість Марії Приймаченко, вміщено перелік книг і періодичних видань з її портретами та репродукціями картин. Підготовлений матеріал можна використати під час уроків, бесід, шкільних свят та інших масових заходів, присвячених великій художниці — Марії Овксентіївни Приймаченко, рік якої відзначався у 2009 році.

Бичок-третячок (1984)

Калиновий берег (1966)

Фантастичний звір (1936)

Зелений слон (1936)

Чорна мавпа (1936)

Лев (1947)

Синій бик (1947)

Галя і козак (1947)

Лісова птиця зі своєю дитиною (1961)

Два орли-соколи на могилі (1965)

Собака-красуня (1964)

Дівчина-українка (1965)

Звірі в гостях у лева (1963)

Котячий цар (1976)

Лев зламав дуба (1963)

Дві синички (1986)

О, таки снився четвертий блок... (1988)

Під тим дубом криниця стояла (1968)

Пастушки (1959)

Дика курка у винограді (1962)

Чорний звір (вважається написаною  у 1963р.)

Маруся кужіль пряла (1968)

Українські танцюристи (1963)

Слон (1937)

Пташка (1962)

Кінь стоїть сумує (1962)

"Я з тобою, Іванко, не нажилася..."(1966)

Лежебока ліг під яблунею... (1968)

Роки мої молоді, прийдіть до мене в гості (1969)

Сидить баба на печі, пряде кужель (1969)

Весілля (1971)

Молодий ведмідь по лісу ходить (1971)

Звір гуляє (1971)

Звірячий цирк (1977)

Три діда (1984)

Загроза війни (1986)

Дикий чаклун (1977)

Хто така Марія Примаченко? Цікаві факти:

Розмірковуючи над тим, яким має бути матеріал, присвячений 15-річчю з дня смерті видатної художниці Марії Примаченко, зробили невелике опитування серед знайомих. Всім було поставлено одне (однакове) запитання: «Що ти знаєш про Марію Приймаченко?». Відповіді були не надто розгорнуті, в основному вони звучали так: «Е-е, знайоме ім'я» або «А хто це?». Деякі плутали її зі старшою колегою, не менш видатною Катериною Білокур. Тоді дослідники вирішили зібрати кілька цікавих фактів, пов'язаних з художницею, про які не йдеться у Вікіпедії і не сказано в старих енциклопедіях. Нижченаведені факти не переобтяжені загальновідомою інформацією та легендами. Все для легкого запам'ятовування.

1. Марія Приймаченко народилася в 1909 (1908) році в селі Болотня, на Київщині. Належить до числа кращих художників-примітивістів світу.

2. У дитинстві перехворіла на поліомієліт: одна її нога була повноцінно розвинена (пізніше їй поставили протез), тому носила довгі спідниці.

3. Вміла красиво вишивати. Любила український народний одяг і вишиванки. Часто шила вбрання для знайомих.

4. До цих пір сперечаються про те, як правильно пишеться прізвище художниці. У своїй статті режисер Лесь Танюк писав: «Одного разу я запитав її (Марію Примаченко - ред.):
- Так ви, Марія Овксентіївна, Приймаченко чи Примаченко?
- Приймаченко, - без сумнівів відповіла вона. - Приймаченки ми, з «Приймаків». Батька мого Овксентія Григоровича дід з бабою в «приймаки» взяли, всиновили. А записали потім російською. Все зіпсували.

А в інших випадках та ж Марія Овксентіївна відповідала, що вона - Примаченко, тому, що «так у них в селі казали - примак, а не приймак, ну так нехай так і буде» («Дзеркало тижня» № 11 28 березня 2009 року).

Водночас в інтерв'ю газеті «Сегодня» (від 8.02.2010) невістка художниці Катерина Приймаченко розповіла, що у свідоцтві про народження Марії Оксентіївну літери «Й» немає.

5. Плутанина з приводу правильності написання прізвища Марії Приймаченко виникла не просто так. Випадок для неї часто був важливіший за факту. У живому спілкуванні вона часто пояснювала один і той же малюнок по-різному, так, як їй хотілося на той момент: це було для неї своєрідною розвагою («Дзеркало тижня» № 11, 28 березня 2009 року).

6. «Лінивий ліг під яблунею, щоб яблуко само впало у рота, а воно його по лобі» - це підпис до однієї з картин Примаченко. Художниця часто придумувала до своїх робіт іскрометні і веселі підписи - пояснення.

7. Улюблений колір - зелений.

8. Поважала котів.

9. Писала картини лівою рукою, хоч була правшою.

10. Друга світова війна позбавила Марію Приймаченко чоловіка: він так і не побачив сина, а вона до кінця днів берегла йому вірність.

11. Наприкінці червня 2006 з будинку художниці вкрали 77 картин. Частину з них вдалося повернути. Цей випадок вплинув на здоров'я сина Федора, який жив у будинку матері. А його родина стала обережнішою з непроханими гостями (будинок художниці завжди був відкритий для відвідувачів).

12. Син Федір був успішним художником-примітивістом (помер у 2008 році). Онуки Приймаченко також уміло тримають пензля у руках.

13. 2009 рік був визнаний роком Марії Приймаченко. Однак, за словами родичів художниці, в Україні більшість заходів, присвячених її пам'яті, відбувалися з порушенням авторських прав. Крім того, популярним зараз стало використання репродукцій картин на календарях, сумках, одязі без дозволу родини Приймаченко.

14. При організації і проведенні дитячого Євробачення-2009 НТКУ використовувала в оформленні графічних і поліграфічних матеріалів найвідоміші твори майстрині без узгодження зі спадкоємцями положень щодо авторських прав. Спадкоємці художниці подали до суду. В результаті тривалих переговорів сторони уклали морову угоду, однією з умов якої є визнання Першим національним факту порушення авторських прав на твори Приймаченко.

15. У 2013 році розгорівся скандал щодо використання малюнків Марії Приймаченко в якості реклами. Фінська компанія «Марімекко», яка виробляє одяг і товари для дому, визнала, що один з її фабричних прінтів був скопійований з робіт великої українки. Масштаби скандалу збільшило те, що фінський авіаперевізник FinnAir в рамках співпраці з «Марімекко» наніс цей малюнок на свої Аеробуси-330, які літають в Нью-Йорк і на Далекий Схід.

Але як би там не було, ця негативна ситуація з «Марімекко» відкрила світові українську художницю Марію Приймаченко. Зокрема, відразу після скандалу в «Вікіпедії» з'явилася сторінка про Марію Приймаченко фінською мовою, адже скандал породив чималий інтерес до української художниці з боку фінів. «Я, на жаль, нічого раніше не знав про Марію Приймаченко. А тут такий пласт. Буде що почитати », - написав один з інтернет-користувачів.

16. У 1937-му картини Марії Приймаченко виставляли в Парижі. Тоді іспанський художник Пабло Пікассо зазначив, що, якби вона жила у Франції, могла б стати відомішою, ніж він.

Культурна спадщина Марії Приймаченко

Надзвичайно привабливий світ фантастичних образів української самобутньої художниці Марії Приймаченко. Багато мистецтвознавців визнають її роботи явищем світового масштабу.

Марія Приймаченко і сучасна мода

Колекція Оксани Караванської весна-літо 2009 створена за мотивами робіт української художниці Марії Приймаченко, яка своєю творчістю постійно надихає модельєрів.

Кольори - чисті, життєрадісні, тканини - льон, шовк, батист, мадаполам. Фактури - вишивка ручної роботи, розпис, валяний шовк, об'ємна аплікація.

Марія Приймаченко і Євро-2012

У конкурсі на кращий неофіційний талісман України до Євро-2012 взяли участь близько 250 робіт з усіх куточків України та закордону.

Студентка Харківської державної Академії дизайну і мистецтв Маргарита Кабельникова подала на розгляд журі рекордну кількість робіт – 37, однак кращою з них було визначено левеня Левро.
За словами Маргарити, це чарівне левеня створене за мотивами творчості відомої української художниці Марії Приймаченко.

"Маю надію, що Левро стане втіленням не тільки сміливості, але й відобразить світогляд України", - зазначила Кабельникова.

Звірі Марії Приймаченко із сіна

Дев'ять фантастичних істот із сіна зробив скульптор Олексій Шевчук. Роботи за мотивами картин народної художниці Марії Приймаченко виставили у 2013 році в столичному музеї Шевченка. Автор називає їх «сеноскриптами».

- На кожну скульптуру витратив 10-15 кілограмів сіна. Найбільше мороки було з левом, тому що в ньому величезна кількість деталей, - каже скульптор. Зробив із сіна крилатого коня, черепаху, чаплю.

Саму Марію Примаченко майстер відтворив у формі скіфської баби в народному костюмі.

Свої скульптури Олексій Шевчук виготовляв півроку. Усередині вони порожні. Сіно майстер закріпив на каркасі. Зверху розписав акриловими фарбами.

Про життя та творчість Марії Приймаченко

  • Гоян, Я. «Щоб люди жили, як квіти цвіли...» : Марія Приймаченко / Я. Гоян // Присвята : есе. / Я. Гоян. — К., 2001. — С. 314-345.

Зворушливо-поетичний нарис-спогад про життя та творчість художниці.

  • Данилейко, В. Міф Марії Приймаченко / В. Данилейко // Образотворче мистецтво. — 2004.— № 3. — С.51-55.

Доля та особливості творчості художни­ці, характеристика окремих творів.

  • Данченко, О. Мати й син / О. Данченко // Народні майстри / О. Данченко. — К., 1982. — С. 50-65.

Мова йде про оригінальну живописну манеру розпису картин матері та сина Приймаченків.

  • Кара-Васильєва Т. Марія Приймаченко / Т. Кара-Васильєва // Українки в історії. — К., 2004. — С. 246-247.

Коротка біографічна довідка.

  • Качкан, В. З отчої криниці / В. Качкан // Дивосвіти / В. Качкан. — К., 1986. — С. 3-13.

Художньо-документальне оповідання про талановиту художницю Марію Приймаченко та її сина Федора.

  • Марія Приймаченко : альбом / авт.-упоряд. Н. Велігоцька. — К. : Мистецтво, 1994. — 131 с. : ілюстр.

В альбомі репродукуються твори народної художниці та подано нарис її життя та творчості.

  • Найден, О. Марія Приймаченко : синтез орнаментального і фігуративного начал як стильова основа творчості / О. Найден // На­родне мистецтво — 2001.— № 1-2. — С.2-5.

Фольклорні особливості творчості Марії Приймаченко.

  • Найден, О. Панно-«вазон» «Сонячник життя» Марії Приймаченко : досвід аналізу одного твору / О. Найден // Народне мистецтво. — 2003.— № 1-2. — С.10-11.

Критичний аналіз видатного твору художниці «Сонячник життя».

  • Островский, Г. Добрый лев Марии Примаченко / Г. Островський; худож. А. Зубченко. — М. : Сов. художник, 1990. — 206 c.: ил. — (Рассказы о художниках).

Літературний нарис про життєвий та творчий шлях народної майстрині.

  • Фисун, О. Художниця із сонячними очима / О. Фисун // Українська культура. — 1998. — № 11-12. — С. 1.

Про творче призначення та особливості живопису М. Приймаченко.

  • Шаров, І. Приймаченко Марія Оксентіївна / І. Шаров, А. Толстоухов // Художники України : 100 видатних імен / І. Шаров, А. Толстоухов — К., 2007. — С. 319-323.

Біографія народної художниці України.

  • Шестакова, О. Одкровення і загадки Марії Оксентіївни / О. Шестакова // Народне мистецтво. — 2008. — № 1-2. — С. 4-9.

Огляд життя та творчості мисткині, формування художніх образів малюнків.

  • Шинкарук М.«Гороховий звір» М. Прий­маченко / М. Шинкарук // 100 найвідоміших шедеврів України. — К., 2004. — С. 490-493.

Історія написання та характеристика шедевру українського народного живопису — картини М. Приймаченко «Гороховий звір».

Сайти в мережі Інтернет

http://uk.wikipedia.org Марія Приймаченко

https://www.youtube.com/watch?v=0JpYlJWQpgM Відеофільм з репродукціями картин Марії Прйимаченко

http://svit.ukrinform.ua/celebrities.php?page=primachenko.htm Біографія художниці та її значний внесок у світ мистецтва.

http://ukrmystetstvo.blogspot.com/2012/07/blog-post_9.html Марія Приймаченко (Блог про творчість митців живопису та про їхнє життя, які пов'язані з українською землею або українським народом)

http://honchar.org.ua/p/mariya-pryjmachenko-lita-moji-molodiji-pryjdit-do-mene/ Марія Приймаченко: “Літа мої молодії, прийдіть до мене…”

http://lib.ukrsd.com.ua/index.php?name=Pages&op=page&pid=125 Вільний дух і вільний світ творчості (до 100-річчя з Дня народження Марії Приймаченко)

http://www.bondarev.com.ua/pages/view/422 Живопис з приватної колекції Костянтина Бондарєва

Видалити Відміна
Забанити Відміна