Закрити
"Чорні дірки" часу. Фантастика чи дісність?
13 Квітня 2005, 00:00 , Переглядів: 5016
FacebookTwitterLivejournal
Фото: http://cosmos.ucoz.ru "Чорні дірки" часу. Фантастика чи дісність?

Улюблений прийом письменників-фантастів - подорож чи то углиб минулих століть, чи то в майбутнє за допомогою машини часу. Звичайно ми сприймаємо це як захоплюючу вигадку, як казку.

І поблажливо усміхаємося: мовляв, немає межі людській фантазії. Хтось одразу ж пригадає Герберта Уеллса:

"Якщо натиснути на цей важілець, машина починає линути в майбутнє, а інший важілець спричинює зворотний рух".

Так пояснює устрій своєї диво-машини герой роману "Машина часу" - Мандрівник у Часі. Час - одна з найпотаємніших, а можливо, до кінця і не осягнутих категорій земного буття, та, мабуть, і цілого всесвіту. Дещо, завдячуючи допитливим умам, ми про нього вже знаємо, але, якщо чесно, слова, сказані філософом Августином Блаженним, актуальні й донині:

"Я чудово знаю, що таке час, поки не думаю про це. А варто замислитися - і ось я вже не знаю, що таке час".

Але не будемо занурюватись у філософські нетрі, де нашими співбесідниками неодмінно стали б античні любомудри Прокл ("Час безкінечний"); Лукрецій ("Також і часу немає самого на землі"); Зенон Елейський з його апорією (загадкою) ("Стріла"); Арістотель, який на запитання "Час рухається по колу чи по прямій?" об'єднав коло і пряму, в результаті чого вийшла спіраль; генії середньовіччя Ньютон і Галілей (поняття швидкості та прискорення); майже наш сучасник Альберт Ейнштейн з його теорією відносності, розібратися в якій на землі можуть лічені одиниці.

Ні, зайві мудрування нам ні до чого, врешті-решт, ми не на уроці фізики чи науковому симпозіумі.

Просто запитаємо себе: а чи можемо ми, живучи у ХХІ столітті, раптом узяти та й опинитися зовсім в іншій добі, десь, скажімо, в степу, поблизу похідних багать війська Тамерлана? Гадаємо, так. Адже вчені, які займаються "петлями часу", або його "чорними дірками", стверджують, що тільки в минулому столітті було близько двадцяти подібних випадків. Про них і піде мова у нотатках, підготовлених за матеріалами зарубіжної преси.

Політ тривав 35 років

Це сталося в наші дні поблизу англійського містечка Хоул. У полуденний час над ним з ревиськом пронісся літак, за яким тягнувся чорний шлейф диму. Незабаром він упав в лісі, звідки донісся гуркіт вибуху. Звичайно, до місця катастрофи тут-таки виїхали поліцейські, пожежники, медики. Проте ніяких її слідів вони не виявили. Старший констебль Тед Коллінз, розслідуючи цей дивний випадок, натрапив у відповідних архівах на записи про те, що іще у 1995 і 1997 роках тутешні фермери повідомляли, що бачили, як у тому ж лісі падали літаки. Але їхню інформацію визнали помилковою, оскільки ніяких доказів аварій літаків не виявилося.

Та як бути тепер, коли свідками події стали десятки людей? Відповіді на це запитання слідство так і не знайшло. А тепер давайте познайомимося з думкою відомого британського авторитета в галузі езотерики Грейвілла Стіллуея: літак, що загорівся у небі, - не що інше, як повтор епізоду часів другої світової війни. Саме на околиці Хоула тоді впав підбитий німцями канадський бомбардувальник, пілот якого зумів дотягнути його до острова. Така вже властивість „петлі часу", стверджує Стіллуей, - вона „захоплює матеріальні об'єкти і потім періодично робить їх видимими, повертаючи з минулого".

Ще одна вражаюча ситуація, пов'язана з літаком ДС-4, що вилетів з Нью-Йорка в Майамі 2 липня 1955 року, а здійснив посадку в Каракасі 9 червня 1990 року. Службовець тамтешнього аеропорту Хуан де Лакортете вкрай здивувався, побачивши літак допотопної, так би мовити, конструкції, який приземлявся. І не тільки Хуан, а й диспетчери вкрай розгубилися, виявивши, що неозброєним оком вони літак чудово бачать, а на екранах радарів він відсутній. Один із них згодом висловився так:

"Уперше сучасна техніка була безсила. Таке могло бути можливим, якби ми мали справу із супервинищувачем невідомих ВПС, невловимих для радарів, але ж цей мотлох?"

Коли запросили борт ДС-4, пілот сердито відповів:
- Виконую рейс № 914 із Нью-Йорка в Майамі. На борту 57 пасажирів.

Якась фантастика! Майамі відділяє від Каракаса 1200 миль. Цей древній літачок не міг подолати таку відстань! Але ж подолав!

Коли він приземлився, його сусідом в аеропорту виявився сучасний реактивний лайнер, що вельми здивувало екіпаж ДС-4. "Джиммі, чорт забирай, що це?" - вражено запитав командир у другого пілота.
"Потім почувся приглушений крик і жіночий плач, - розповідав Хуан де Лакортете. - Я запитав, чи не потрібна наша допомога. Додав іще, що сьогодні - 9 червня 1990 року. У відповідь - мовчання.

Коли санітарна машина наблизилася до літака, перший пілот закричав:

"Відійдіть! Ми не пустимо вас на борт. Ми злітаємо!" Він нервував, розмахував руками, потім щось викинув у відчинений ілюмінатор і одразу ж його задраїв. Ми також бачили обличчя переляканих пасажирів. І скоро ДС-4 злетів і розтанув у небі".

На злітній смузі залишилася... газета, яка іще пахла друкарською фарбою. Дата виходу в світ - 1 липня 1955 року.

Мобільнику... 250 років!

Ні, це не жарт. Цілком сучасну річ, яка зовсім недавно увійшла в побут і яка для багатьох із вас, любі друзі, є предметом жаданих мрій, знайшли серед останків мушкетерів, що загинули в роки Семирічної війни (1756-1763 рр.). Розкопки кріпосної стіни, здійснені у канадському місті Монреалі п'ять років тому, показали, що воїни, найвірогідніше, загинули у завалах під час артобстрілу.

Дослідники були вражені, побачивши серед кісток фрагменти... мобільного телефону. Яким чином він опинився в такому сусідстві, під землею, на глибині кількох метрів? Газета "Бостон глоб", котра взяла під свій контроль усе, що було пов'язано з цією дивною, шокуючою знахідкою, повідомляла, що пластмасові деталі мобільника, які ледь не розсипалися в руках, явно перебували під землею не менше двох з половиною століть. Експертиза ж встановила, що мобільний телефон був виготовлений у... 1998 році. Як він опинився серед останків мушкетерів? Відповіді немає...

А ось найсвіжіший факт, який на початку цього року оприлюднила китайська газета "Сіньцбао". Місце дії - Монголія, пустеля Гобі. Саме в цій місцевості знайдено найбільше у світі кладовище динозаврів. Під час чергових розкопок, коли на білий світ витягували гігантські скелети доісторичних тварин, археологи раптом знаходять закам'янілі останки людини, коня і наконечники стріл. Як в одному місці об'єдналися матеріальні сліди різних часових шарів, розташованих далеко один від одного, - велика, інтригуючи загадка, з приводу якої вчені поки що висловитися не поспішають. Можна тільки припустити, що скакав пустелею озброєний вершник і в якомусь підступному місці несподівано провалився в епоху, яка була на нашій Землі мільйони років тому...

Він їздив у маленькій змії

Попервах поліцай підійшов до цього десятирічного хлопчика тільки тому, що той ледь не потрапив під колеса автомобіля, а наблизившись, оторопів - дуже вже дивним було вбрання у хлопчини. Звичайно в таких випадках запитують: "Чи ти з Місяця звалився?" Проте охоронець обмежився стриманим осудженням, здивовано відзначивши, що хлопчина, здається, зовсім його не розуміє.

Малий опинився у притулку Чейндж Бей міста Гонконга - саме там сталася ця історія, яка, до речі, була офіційно задокументована і у 1987 році широко висвітлена в авторитетній газеті "Evening News". Спілкуватися з юним порушником правил вуличного руху виявилося неможливо: він не розумів, що йому казали, а мова, якою говорив він сам, була невідома оточуючим. І тільки після того, як до притулку приїхав професор, знавець давньокитайської мови, з'ясувалося, що саме на одній з її говірок і розмовляє дитина.

- Мене звуть Юнг Лі, - повідомив хлопчик. Він розповів також, що є сином високого сановника, наближеного до двору китайського імператора, який правив Піднебесною в ІХ столітті. Лі був неспроможний пояснити, як він опинився наприкінці ХХ століття у Гонконзі. Але те, що він справді прибулець з минулого, легко доводив вільним читанням старовинних храмових текстів. Подробиці, що їх він повідомив про життя династії Тан, безпосередньо імператорського двору, не залишали у фахівців жодних сумнівів: перед ними й справді людина з далекого минулого. Про це, до речі, свідчило і вбрання Лі: аналіз тканини, з якої воно було пошито, свідчив, що тканина виготовлена не в наші часи.

Через деякий час хлопчик безслідно зник. Втім, історія, пов'язана з ним, на цьому не закінчується. Випадково чи ні, але вже наступного року в бібліотечному архіві монастиря Ень Ван, що поблизу від Макао, у стародавньому манускрипті прочитали про одну "дивну подію":

"Пішовши в печеру в горах, зник син сановника. Повернувся через рік, нажахавши усіх. Казав, що бачив величезних птахів, будинки до хмар, чарівні вогні та їздив у довгій змії. Батько звелів задушити його шовковою ниткою, сказавши, що в сина вселився злий дух".

Ось такий сумний кінець. Або, навпаки, сумний початок.

До речі, дослідники, які займаються феноменом "чорних дірок" у часі, або "петлями часу", одностайні у думці, що гірські печери в подібних ситуаціях зовсім не випадкові. У літописних джерелах німців, ацтеків є згадки про те, що люди, іноді це одна людина, а бувало, ціла група, заглиблюючись у сталактитові печери, звідти вже не поверталися. І зовсім не тому, що заблукали там. Зафіксовані такі цікаві факти: через декілька століть якісь люди спускалися з гір у села і запитували, який нині рік. Одягнені вони були архаїчно, що викликало подив і страх. Як гадаєте, за кого приймали цих "диваків"? Так, ви не помилилися: звичайно, за божевільних...

Чому "станцією відправлення" в інший часовий вимір учені вважають саме сталактитові печери? Ось думка професора Віктора Ліммерста з університету Веллінгтона (Нова Зеландія):

"Не виключено, що в якихось особливих точках під землею (адже вік сталактитових печер - мільйони років) відбивається час, утворюючи так звану "часову петлю".

Існують і такі місця, де радіаційне й енергетичне випромінювання надзвичайно сильні. Принаймні саме ці датчики засвідчили, коли 2003 року було досліджено місцевість, де знаходилась оселя такого собі "дивного типа", а якщо точніше - мешканця іспанського міста Севільї Енріко Борхіаса-Менделеса. Всі, хто знав цю людину, - від приятелів до лікарів-психіатрів, - вважали, що у нього „не всі вдома".

Зниклий батальйон

Іще декілька прикладів, які спростовують думку про те, що час - це "однобічний рух". До речі, Ейнштейн якось зауважив, що жоден фізичний закон не перешкоджає часові спливати у зворотному напрямку.

Отже, літо 1912 року, купе експреса Лондон - Глазго, в якому їдуть двоє пасажирів - інспектор Скотланд-Ярда і медсестра. І раптом невідомо звідки в них з'являється третій попутник - чоловік у віці, в дивного крою одязі, із заплетеним у косу волоссям. В руці у нього довгий батіг.
- Я - Пімп Дрейк із Четнема, - ледь не плачучи, каже він. - Я загубив свій візок, я не розумію, куди потрапив!
Зникнення візника було так само раптове, як і його поява. Подію можна було б вважати видінням, галюцинацією, якби не цілком матеріальні речі, які залишилися на сидінні, - батіг і трикутний капелюх. Думка фахівців - ці предмети з... ХVIII століття.

Історія має продовження: інспектор Скотланд-Ярда, охоплений професіональною цікавістю, відвідав Четнем. У старих церковних книгах, де реєструються дати народження і смерті парафіян, справді віднайшлося ім'я Пімпа Дрейка. Більше того, приписка, зроблена рукою пастора, свідчила, що якось уночі Дрейк, повертаючись на візку додому, побачив прямо перед собою „диявольський екіпаж", схожий на величезного печерного змія, який пихкав вогнем і димом. Дивних людей, що перебували всередині "змія", Дрейк прийняв за слуг Вельзевула. Він звернувся до Господа і знов опинився на візку.

Ще один випадок: у листопаді 1952 року під колеса автомобіля на Бродвеї у Нью-Йорку потрапив чоловік. Водій клявся, що не винен: жертва "опинилася на вулиці раптово, наче звалилася зверху". Це, до речі, підтверджували й свідки. Посвідчення, знайдене у кишені його явно не сучасного костюма, було видане 80 років тому і належало комівояжеру. Тоді ж були виготовлені і його візитівки. Звертало на себе увагу й те, що вулиця, вказана в адресі, уже півстоліття не значилася на карті міста.

Дослідили списки тих, хто жив у цьому районі наприкінці ХІХ століття, - прізвище комівояжера там було. Опитали велику кількість його нинішніх однофамільців, і одна літня жінка розповіла, що її батько безслідно зник 70 років тому. Пішов прогулятися Бродвеєм і не повернувся. На старому фотознімку 1887 року, витягнутому із сімейного альбому, був зображений молодий чоловік з дівчинкою на руках. Він був дуже схожий на того, кого збив автомобіль.

Зафіксовані й випадки масового зникнення людей. Так, у роки першої світової війни, у ході Галіполійської кампанії, у повному складі зник перший батальйон 5-го Норфолкського полку. Він почав брати висоту, а зранку того дня, як стверджували очевидці, її основа була оповита дивним червонястим туманом. І він, поглинувши всіх 145 бійців, раптом стиснувся у щільну хмару і, що суперечить усім законам фізики, повільно поплив проти вітру. Ніхто й ніколи більше солдатів не бачив - ані серед живих, ані серед загиблих. Не було їх і серед полонених, яких після війни Туреччина передала Англії...
Ці приклади - лише три випадки з 200 офіційно зареєстрованих "подорожей у часі", якими Британське королівське метапсихічне товариство займається вже 150 років...

Слони Ганнібала

Немає на світі людей, яким бодай що-небудь не сниться. Уві сні ми літаємо, відбиваємося від ворогів, з кимось мило спілкуємося, нарешті, подорожуємо, бачачи себе в якійсь незнайомій місцевості, в оточенні зовсім незнайомих людей. Так ось, Енріко Борхіас-Менделес не стомлювався повторювати, що уві сні він постійно подорожує у часі. З ким тільки він не мав справи, "мандруючи": з древніми римлянами, якими правив жорстокий Калігула; з кривавим імператором Торквемадою; з воїнами Ганнібала, які пропонували йому покататися на бойових слонах. Подібні сни, погодьтеся, мають право на існування - мало куди несеться людина, відпочиваючи у власному ліжку! Але вся заковика в тому, що Енріко настійливо твердив: це не видіння уві сні, а найсправжнісіньке, наяву, переміщення в минуле. Ніхто не вірив бідоласі, незважаючи на його єдиний і досить вагомий аргумент: Енріко повертався з античних або середньовічних часів у сьогодення не з порожніми руками. То, прокинувшись, із здивуванням виявляв, що стискує у десниці меч римського центуріона часів Юлія Цезаря; то намацує у себе на шиї виготовлений середньовічними майстрами золотий хрест; то раптом бачить, що вбраний в античну туніку. Раритети не викликали сумнівів у фахівців: ні, це й справді не підробка. Отже... Отже, то Енріко, грубо кажучи, десь їх просто поцупив. Цю версію намагалися підтвердити доказами, але це жодного разу не вдалося: про зникнення саме цих рідкісних речей з колекцій ніхто й ніколи не заявляв.

Доля Борхіаса-Менделеса виявилася також сумною: він не вилазив із психіатричних лікарень. А одного разу він зник. Безслідно, назавжди. Можливо, залишився в далекому минулому. Або переселився в далеке майбутнє. Уся ж провина Енріко, виходить, полягала в тому, що його ліжко було розташоване саме над "чорною діркою" часу, куди він, зовсім того не бажаючи, провалювався із завидною постійністю.

Цікаво, що два великих письменники - Герберт Уеллс і Марк Твен - незалежно один від одного вважали, що сон - цілком придатний стан для дії "машини часу". Багато хто із вас напевне читали захоплюючу книжку Марка Твена "Янкі при дворі короля Артура". Романіст, між іншим, розповідав таке: він заснув за обіднім столом й уві сні перемістився в стару Англію, де йому відкрився сюжет майбутнього твору. Він навіть брав участь у бою: в один із гострих моментів йому довелося схопитись рукою за лезо меча. Пробудившись, побачив, що долоня у нього порізана до крові...

* * *

Людство вже переступило поріг третього тисячоліття, і багато загадок світобудови ним розгадані. Чимало відомо і про таку фізичну субстанцію, як час. Фотони, гравітони, хронотони... Кванти часу, тобто деякі його частки, існування яких вчені поки що тільки припускають, тому що нині немає приладів, здатних зафіксувати їх... Знову ж таки, "чорні дірки", "петлі часу"... І все-таки - фантастика це чи реальність? Ряд учених твердо вважають: так, реальність! Вони також упевнені, що рано чи пізно, але "машина часу" в людства з'явиться. Можливо, їх буде багато, цих машин, і кожен з тих, хто житиме на планеті Земля, дістане можливість здійснити марш-кидок у ту епоху, яка його найбільше цікавить, незалежно від того, попереду вона чи позаду. Чи пізнає людина архіскладну природу часу, покаже, як не дивно, сам ЧАС

Джерело: Однокласник
Автор: Журнал "Однокласник" № 4-2005
Обговорення (2)
Kyro4ka 28 Березня 2007, 18:44
"Знову ж таки, „чорні дірки”, „петлі часу”... І все-таки - фантастика це чи реальність"" цікаво було б опинитися десь в іншому часі...
я в таке вірю...а ви"" напишіть свою думку... [img]
посол масаїв 13 Жовтня 2009, 16:47
від цих випадків голова кружляє і провалююся у якийсь шок.
Видалити Відміна
Забанити Відміна