Закрити
Юрій Нікулін
10 Жовтня 2012, 13:01 , Переглядів: 5078
FacebookTwitterLivejournal
Юрій Нікулін Фото: http://weburg.net Юрій Нікулін

Юрій Володимирович Нікулін російський актор цирку і кіно. Народний артист СРСР (1973). Лауреат Державної премії РРФСР (1970).

Народився 18 грудня 1921 року в Демидові (нині Смоленська область). Батько, Володимир Андрійович (1898-1964), демобілізувавшись з Червоної Армії і закінчивши курси політпросвіти, влаштувався в драматичний театр в Демидові. Там же була актрисою і його мати, Лідія Іванівна (1902-1979).

У 1925 році його сім'я перебралася до Москви.

8 листопада 1939 році був призваний в армію, служив у 115-му зенітно-артилерійському полку. Під час радянсько-фінської війни зенітна батарея, де він служив, знаходилася під Сестрорецьким і охороняла повітряні підступи до Ленінграду. У Велику Вітчизняну війну воював під Ленінградом до 1943 року. Навесні 1943 року захворів на запалення легенів і був відправлений в ленінградський госпіталь, а відразу після виписки був контужений під час авіанальоту на Ленінград. Після виписки в серпні 1943-го Нікулін був направлений в 72-й окремий зенітний дивізіон під Колпіно. Був демобілізований у травні 1946 року у званні старшого сержанта; за час війни був нагороджений медалями "За відвагу", "За оборону Ленінграда" та "За перемогу над Німеччиною".

У 1949 році закінчив студію розмовних жанрів при Московському цирку і став там же виступати в жанрі клоунади (в дуеті з М. Шуйдіним).

Отримавши визнання і популярність завдяки цирковим інтермедіям, в яких смішні репризи і пантоміма сполучалися з майстерним виконанням трюкових номерів, Нікулін був в 1958 році запрошений в кіно, де в невеликих ролях ("Дівчина з гітарою","Друг мій, Колька!", "Без страху і докору") спочатку повторював, по суті, циркові прийоми ексцентрики. Здавалося б, і знаменита кіномаска Балбеса (короткометражки Л. І. Гайдая "Пес Барбос і незвичайний крос" і "Самогонники", 1961 р., а також його ж комедії "Операція "И" та інші пригоди Шурика", 1965 р.; "Кавказька полонянка", 1966 р.), яка користувалася неймовірною глядацькою популярністю, була створена за законами виключно зовнішнього комізму.

Однак зіграні тоді ж, і знову у Гайдая, ролі у фільмах "Ділові люди" (1963 р.) і "Діамантова рука" (1968 р.) підтвердили, що Нікулін схильний виявляти за маскою комічного героя по-своєму стражденну натуру, а дещо простакувата фізіономія не виключає наявності у її володаря справжніх людських почуттів, часом досить драматичних переживань. На щастя, актор вже встиг в переконливій ​​життєвій драмі "Коли дерева були великими" (1962 р.) з блиском продемонструвати невідповідність оманливого вигляду складного внутрішнього єства того, хто вважається відкинутим в суспільстві.

Здатність до ліризму і зворушливість у виконанні ролі важко перевиховуваного п'яниці Кузьми Іорданова стала у нагоді Нікуліну у фільмах "До мене, Мухтар!" (1965 р.), "Телеграма" і "Дванадцять стільців" (1971 р.), "Старики-розбійники" (1972 р.), "Точка, точка, кома ... "(1973 р.) і особливо "Опудало" (1984 р.), в яких він створив образи простодушних, наївних, дивакуватих, але надзвичайно добрих і чуйних героїв. Природний трагікомізм таких персонажів, як монах Патрік ("Андрій Рубльов", 1966 р., випуск на екран - 1971 р.) і солдат Некрасов ("Вони билися за батьківщину", 1975 р.), через жорстокість історичних подій, учасниками яких вони опиняються, мимоволі набуває справді драматичний пафос.

Вершиною акторської майстерності Нікуліна в кіно стала унікальна по достовірності, максимально стримана по манері і разом з тим наповнена багатими емоціями роль журналіста Лопатіна у стрічці "Двадцять днів без війни" (1977 р.) А. Ю. Германа.

Ставши в 1982 р. головним режисером і директором Цирку на Кольоровому бульварі, Нікулін, на жаль, практично перестав зніматися в кіно, але часто з'являвся на телебаченні (особливо вдавалася йому роль ведучого в передачі "Білий папуга"). Щирість, непідробна людська теплота, вміння комічно розфарбовувати життя, тонке почуття гумору здобули йому справді народну любов.

14 листопада 1956 в сім'ї Нікулін народився син Максим.

Юрій Володимирович Нікулін помер 21 серпня 1997 році після операції на серці.

У 2000 році в Москві поряд з будівлею цирку на Кольоровому бульварі відкрито пам'ятник Юрію Нікуліну (скульптор Олександр Рукавішніков, архітектор Михайло Посохін).

Джерело: http://eternaltown.com.ua
Видалити Відміна
Забанити Відміна