Закрити
"Книга рекордів" Сергія Бубки
28 Січня 2005, 00:00 , Переглядів: 4894
FacebookTwitterLivejournal
Фото: http://www.starsport.com.ua "Книга рекордів" Сергія Бубки

2003 рік знаменний кількома важливими датами в житті уславленого українського стрибуна з жердиною Сергія Бубки. Двадцять років тому, тоді ще студент із Донецька, він виграв свій перший світовий чемпіонський титул на Олімпіаді в Хельсинки.

Десять років тому Бубка встановив світовий рекорд - 6 метрів 15 сантиметрів, який досі ніким не побитий. Нарешті, 4 грудня 2003 року Герой України, депутат Верховної Ради, кандидат педагогічних наук, член виконкому Міжнародного олімпійського комітету і член ради Міжнародної федерації легкої атлетики (ІААФ) Сергій Назарович Бубка відзначив своє 40-річчя.

Усі ми родом із дитинства

Сім'я мешкала на околиці Луганська, і першим стадіоном для Сергія стала вулиця. На пустирях, у гарячих футбольних баталіях проходила більша частина вільного часу. Перше знайомство з "організованим" спортом відбулося в другому чи третьому класі і, як згадує сам Бубка, зовсім його не захопило. Плавання, куди за компанію разом з друзями якось записався Сергій, одразу видалося йому заняттям досить одноманітним і нецікавим. Потім був шкільний урок фізкультури, на який прийшов тренер із сусідньої ДЮСШ, щоб відібрати перспективних для гімнастики дітей. Бубка відбір пройшов, проте в гімнастичному залі у призначений день так і не з'явився. Збирався, але в останню мить передумав. Мабуть, відчув, що це іще не те...

А жердину 10-річний Сергійко вперше в житті побачив у руках свого найкращого друга Слави Малахова, який був на три роки старший і жив на сусідній вулиці. Коли Славко захоплено розповідав, як з допомогою цієї жердини він збирається навчитися стрибати "метрів на п'ять, а то і вище", його вдячний маленький слухач мрійливо закидав голову, щоб уявити собі друга в польоті на цю казкову висоту, проте сили уяви все-таки не вистачало. І одного разу, аби розвіяти сумніви приятеля, Малахов несподівано запропонував:

"Завтра поїдеш зі мною, тренер у нас - класний мужик, він і тебе прийме".

Ці слова зробили Малахова, який, на жаль, сам так і не навчився високо літати, "хрещеним батьком" у спортивній долі Бубки.

Зв'язок часів

"Класного мужика" звали Віталій Опанасович Петров. Протестувавши новачка на перекладині, де Сергій хвацько підтягнувся 15 разів, у спринтерських бігових відрізках і стрибках у довжину, тренер лишився цілком задоволений його "вуличною" підготовкою. "Будемо працювати", - сказав Петров, який навряд чи в ту мить міг подумати, що їм не просто судилося залишатися разом довгих 16 років, а й перед усім світом розширити уявлення про людські можливості.

Цікаво, що слідом за Сергієм незабаром у секцію прийшов і старший брат Василь, який з часом також виріс у класного стрибуна з жердиною. Проте до Бубки-молодшого природа все ж таки виявилася щедрішою, і це одразу помітив Петров. На подив маленького Сергія, тренер не поспішав дати йому в руки жердину. Петров був переконаним прибічником так званої багатоборної підготовки стрибунів з жердиною, розробленої його вчителем, Гаврилом Леонідовичем Раєвським, - видатним українським стрибуном, який 1935 року першим у Радянському Союзі підкорив 4-метрову висоту. Це була унікальна особистість, воістину різнобічний спортсмен, до того ж мав героїчну біографію. Пішовши добровольцем на фронт, Раєвський став снайпером. І яким - 173 фашисти знайшли смерть від його влучних пострілів!

Подальша доля Раєвського - це ще одна повість про справжню людину. "Не жилець", - констатували лікарі, коли його лише на четверту добу після тяжкого поранення в голову знайшли у лісі й доставили в операційну. Повна втрата пам'яті. Декілька років у госпіталях. Довелося заново вчитися ходити, розмовляти. Але ніщо не змогло зламати залізну волю атлета. Раєвський не просто повернувся до нормального життя - він продовжив своє підкорення висоти! Ще не раз фронтовик-орденоносець, заховавши подалі свою інвалідську книжку, ставав чемпіоном України, призером всесоюзних змагань.

Словом, дивовижна людина і спортсмен. Учитель Петрова. А Бубка, виходить, може вважатися "спортивним онуком" Раєвського. Тут очевидний зв'язок часів.

 

16 років на чемпіонському троні

Та одного разу цей зв'язок опинився під серйозною загрозою розриву. В 1979 році Петров оголосив про свій намір переїхати з сім'єю з Луганська в Донецьк, куди його запросили працювати.

Ситуацію врятував Василь, який переїжджав разом з тренером. Він зумів переконати маму, Валентину Михайлівну, відпустити в Донецьк і молодшого брата, клятвено пообіцявши, що в незнайомому місті наглядатиме за ним і скривдити не дасть.

Саме в Донецьку по-справжньому розкрився неабиякий спортивний талант Сергія, саме з цим містом, де тепер йому встановлений прижиттєвий пам'ятник, в усьому світі асоціюється ім'я Бубки.

Щоправда, Петров події не підганяв, підготовку майбутньої знаменитості не форсував. Він "витримував" Бубку, як витримують добре вино до повного визрівання. Його аніскільки не засмутила невдача талановитого учня на юніорському чемпіонаті-81 в голландському місті Утрехті, де Сергій зайняв лише сьоме місце, стрибнувши на 5 метрів рівно.

І справді, уже через два роки Бубка змусив замовкнути усіх своїх недоброзичливців. Вирушивши на чемпіонат світу з легкої атлетики в столицю Фінляндії нікому не відомим спортсменом, 19-річний Сергій повернувся додому із золотою медаллю. Згодом точнісінько таких самих медалей в його колекції з'явиться ще п'ять - і звання "короля жердини" він утримуватиме 16 років поспіль!

Якщо на чемпіонатах світу доля була прихильна до українського стрибуна, то з чотирьох Олімпіад, в яких він брав участь, переможною виявилася тільки одна - в Сеулі. Через чотири роки в Барселоні стався незрозумілий провал, коли Бубка не підкорив навіть початкову висоту, а в Атланті та Сіднеї його головними "суперниками" стали численні травми, одержані за багато років.

Книга рекордів Бубки

Зате не можна не захоплюватися "книгою рекордів Бубки", "написаною" видатним стрибуном за весь час виступів у великому спорті. Там 35 записів - 17 рекордних стрибків на повітрі і 18 - під дахом манежу.

А тепер - про перший в історії спорту стрибок з жердиною на шестиметрову висоту, який здійснив Сергій Бубка 13 липня 1985 року на стадіоні імені Жана Буена у передмісті Парижа.

Кілька поколінь стрибунів мріяли про цю "космічну" висоту, і в середині вісімдесятих боротьба за неї досягла апогею. Головним конкурентом Бубки був француз Тьєрі Віньєрон, який 1984 року на зимовому чемпіонаті Європи у Гетебурзі зробив спробу першим взяти цей "звуковий бар'єр" у стрибках з жердиною. Нічого у француза не вийшло, проте Бубка одержав сигнал: слід поквапитись! І зробив це! На жаль, суперники Сергія рідко дихали йому в потилицю, і єдиним його конкурентом, що відзначався постійністю, залишалася тільки висота, з якою Бубці найчастіше доводилося змагатися на самоті.

"Гармошка" життя

Неминуча в житті будь-якого атлета мить прощання із сектором стрибків, яка для Бубки настала взимку 2001 року, не була для нього ударом долі, як це часом трапляється.

Я чудово розумів, що рано чи пізно доведеться назавжди зачохлити жердину, і внутрішньо готувався до цього, переконуючи себе, що життя триває і після спорту, - каже Бубка.

Кілька фактів допомогли йому в цьому процесі самопереконання.

По-перше, це власний бізнес, розпочатий у Донецьку в ті часи, коли Сергій ще був діючим спортсменом. Мешканці шахтарського міста, наприклад, уже давно звикли бачити на вулицях хлібні фургони з логотипом "Спортивний Клуб Сергія Бубки". Пекти хліб для людей - що може бути достойніше за таке заняття?

По-друге, довго засиджуватися на місці Бубці не дозволяють клопіткі обов'язки члена виконкому МОК і члена ради ІААФ, де наш славетний атлет працює на авторитет України в міжнародному спорті, а також депутатські обов'язки.

Існує ще дім, сім'я. Якось непомітно виросли сини. Старшому, Віталію, вже 18. Молодшому, Сергію, незабаром 17. Ненав'язливі спроби батька залучити хлопців до стрибків результату не принесли - сини дружно віддали перевагу тенісу.

Хтось добре сказав: "Спортивне життя - це звичайне життя, тільки зібране в гармошку". Ідеться про незвичайне відчуття часу. Для великого спортсмена, на відміну від "нормальної" людини, він гранично спресований. Причому час Сергія Бубки має яскраво виражений вертикальний вектор. Так чи інакше, але це підтверджують усі круглі дати, які великий спортсмен відзначав у 2003 році.

Життя триває. І для Бубки воно, як і раніше, "зібране в гармошку".

Автор: Юрій ЮРІС, журнал "ОднОКласник" № 12 - 2003
Видалити Відміна
Забанити Відміна