Закрити
Рейнгольд Глієр — життя як музика
16 Грудня 2008, 00:00 , Переглядів: 4045
FacebookTwitterLivejournal
Рейнгольд Глієр — життя як музика Фото: http://visualrian.ru Рейнгольд Глієр — життя як музика

Розповідь про композитора, педагога, ректора Київської консерваторії Рейнгольда Глієра.

Завдяки Київському державному вищому музичному училищу (нині — інституту) імені Рейнгольда Морицовича Глієра прізвище цього видатного композитора і педагога стійко увійшло до свідомості киян. "Глієра" (так скорочено називають тут цей навчальний заклад) — для когось асоціюється із вищим музичним професіоналізмом, переважно академічного напрямку, а для когось є своєрідним епітетом певного прошарку місцевої інтелігенції.

Рейнгольд — третя дитина в сім’ї Глієрів, чий розгалужений рід корінням сягає в глибоку давнину. Ім’я "Глієр" зустрічається в історії культури Чехії, Франції (у Верхній Савойї розташоване плато Глієр), Німеччини, Польщі. Рейнгольд народився 11 січня 1875 року в Києві. Його батько і дід ремонтували, виготовляли та настроювали духові музичні інструменти. Мали власну майстерню. Якщо вірити розвідкам Михайла Кальницького, батько майбутнього композитора — саксонський підданий Мориц-Эрнест Глієр купив ділянку землі на Бессарабці на вулиці Басейній, 6 і побудував дерев’яний будиночок з мезоніном і прибудовою для інструментальної майстерні. У цьому особняку минали дитячі роки майбутнього композитора, а також його сестри і двох братів. А втім, місячний дохід численної сім’ї Глієрів був невеликим. До того ж батько пиячив, роботи виконував невчасно. Коли він помер, знаменита "музична фабрика Глієрів" занепала.

Знань, які здобув Рейнгольд у київському музичному училищі (він навчався по класу скрипки) для спраглої досконалості Гольдичка (так ніжно називала його мати) виявилося замало: в 1894-му дев’ятнадцятирічний Глієр усупереч родичам самостійно ухвалює рішення вступати до Московської консерваторії. Того ж року Рейн-гольда зарахували і він переїхав до Москви.

"Ніхто в мене ніколи так багато не працював у класі, як Глієр",— писав Сергій Танєєв Антону Аренському (в першого Глієр займався з поліфонії, у другого — з гармонії; композицію вивчав у Михайла Іпполітова-Іванова).

Молодий киянин виявляв надзвичайну працездатність, що далеко виходила за рамки вимог навчальної програми: невтомно вивчав твори західних класиків і російських композиторів-сучасників, музичний фольклор різних національностей (його цікавила кавказька, узбецька, монголо-бурятська, азербайджанська, українська, російська пісенні культури). На той час він уже має досвід створення власних робіт. Але публічне визнання як композитора прийшло після виконання у Москві його Октету, а потім — Першої симфонії. І, особливо, після отримання найпрестижнішої музичної премії дореволюційної Росії — премії імені Михайла Глінки (за Перший струнний секстет), яку започаткувало знамените музичне видавництво М. Бєляєва.

Закінчивши із золотою медаллю Московську консерваторію, Глієр залишається викладати. Незабаром, у 1913 році, його запросили професором класу композиції в консерваторію, що відкрилася в Києві, а через рік Рейнгольд Глієр стає її ректором. Вибори відбулися в 1914-му. Було висунуто дві кандидатури: професора Пухальського, що багато років очолював музичне училище, і вже відомого композитора Глієра. Більшість присутніх віддали голоси Пухальському. Але професор попросив учену раду провести повторне голосування, щоб обрати... Глієра, оскільки "Рейнгольд не тільки чудовий музикант, а й прекрасний організатор".

Учена рада не наважилася відмовити поважаному педагогові, і директором консерваторії став Глієр.

За сім років перебування в Києві йому вдалося помітно активізувати концертне життя міста: він організовував тут гастролі багатьох відомих музикантів (Сергія Кусевицького, Яші Хейфеца, Сергія Рахманінова, Сергія Прокофьєва, Олександра Гречанінова), брав участь у концертах Російського музичного товариства, керував творчим процесом в Оперній студії консерваторії (у цей період було поставлено "Борис Годунов" Мусоргського, "Весілля Фігаро" Россіні, "Орестея" Танєєва та інші). Під його керівництвом займалися Борис Лятошинський і Левко Ревуцкий.

У роки громадянської війни, щоб зберегти консерваторію, Рейнгольду Морицевичу довелося боротися із владою, яка тільки була в Києві. Студентів силою забирали до армії, відбирали у викладачів житло... Глієр постійно звертався до чиновників з проханням звільнити від солдатчини і примусових робіт студентів, повернути житло викладачам. І, що дивно, його прохання задовольняли! Глієр навіть домігся, щоб студенти і викладачі отримували продовольчі пайки.

У 1920 Глієр знов переїздить до Москви, де протягом 20 років веде клас композиції в консерваторії. Серед його учнів — Олександр Давиденко, Лев Кніппер, Арам Хачатурян, Олександр Мосолов та багато інших. Не випадково через багато років після занять із Глієром Сергій Прокофьєв напише:

"Якось так виходить, що кого з композиторів не запитаєш, він виявляється учнем Глієра — або прямим, або внучатим".

До історії радянської музики Глієр увійшов насамперед як творець першого радянського балету — "Червоний мак". Стимулом слугував оголошений у 1925 році дирекцією Великого театру конкурс, а приводом — замітка в газеті "Правда" про те, що в одному з портів Китаю затримано вантажний пароплав "Ленін" з гуманітарною допомогою для китайських товаришів. Події китайської революції в 1911—1913 роках, що перегукуються з аналогічними подіями в Росії, визначили тематичний стрижень твору.

Глієр у  музиці гармонійний.

"Передавати свої похмурі настрої в музиці вважаю злочином",— казав композитор.

Помер Рейнгольд Глієр 23 червня 1956 в Москві майже через місяць після свого останнього концерту в Україні, в Одесі. Похований на Новодівичому кладовищі.

Видалити Відміна
Забанити Відміна