Закрити
Знавець далеких країн Василь Григорович-Барський
21 Листопада 2008, 00:00 , Переглядів: 12400
FacebookTwitterLivejournal
Знавець далеких країн Василь Григорович-Барський Фото: liveinternet.ru Знавець далеких країн Василь Григорович-Барський

У одязі римського пілігрима Василь Григорович-Барський мандрував світом майже чверть століття

Василь Григорович Григорович-Барський (1 січня 1701, Київ — 7 жовтня 1747, там само) — знаменитий мандрівник ("пішохід"!), паломник, учений і письменник.

Народився в сім’ї купця. Щоб вступити до Києво-Могилянської академії, він таємно від батька з’явився до її префекта Феофана Прокоповича, який і зарахував хлопця в бурсу. "Не сильний у науці був,— розповідав про себе Василь,— однак пройшов малі школи, навіть до риторики". 1723 року Василь попрямував до Львова, де вступив у ієзуїтську академію під вигаданим прізвищем — Панський (1724). Проте ієзуїти невдовзі здогадалися, що мають справу з православним, і вигнали його з академії.

З дитинства "мав охоту бачити чужі країни", і в квітні 1724 року в одязі римського пілігрима киянин вирушає в подорож, яка тривала майже 24 роки. Відвідавши Кашау (Кошице), Пешт, Відень, Барі (місто в Італії, де зберігаються мощі Миколи Мірлікійського) і, нарешті, Рим та Венецію, Григорович-Барський простує на острів Корфу і через Кефалонію досягає острова Хіос, а потім — Солуня й гори Афон. 10 вересня 1726 року він відплив із Солуня до Палестини, побував у Єрусалимі, на горі Синайській, відвідав острів Кіпр. Вісім місяців жив у Єгипті, на подвір’ї александрійського патріарха Козми в Каїрі (1727—1728). Згодом Григорович-Барський знову вирушає на Синай і до Палестини.

У 1729—1731 роках жив у Тріполі (Сірія), де в місцевому училищі опановував грецьку мову під керівництвом ієромонаха Іакова. У Дамаску Григорович-Барський був пострижений у ченці антіохійським патріархом Сильвестром (1734). Шість років провів на острові Патмос, де вивчав грецьку мову і літературу. 1741-го одержав із Києва звістку про смерть батька й захотів повернутися на Батьківщину. Він написав лист до Києва своєму колишньому товаришеві Симону Тодорському, котрий працював учителем нещодавно відкритого грецького училища, і попросив посади вчителя. Але в травні 1743-го за указом імператриці Єлизавети Петрівни російський посол у Константинополі А. А. Вешняков викликав Григоровича-Барського до себе й запропонував місце священика посольства. Василь Григорович прожив у Константинополі рік, і в травні 1744-го вирушив на Афон, де дістав доступ у всі греко-православні монастирі та їхні бібліотеки.

Повернувшись до Константинополя в середині 1746 року, Григорович-Барський застав уже нового посла — А. І. Неплюєва, який хотів його заарештувати і відправити в Російську імперію. Через Болгарію, Румунію та Польщу мандрівник повернувся до Києва. Ще в Бухаресті одержав від префекта києвоподільських шкіл Варлаама Лащевського листа із запрошенням зайняти кафедру грецької мови в Києво-Могилянській академії. Проте Григорович-Барський тяжко захворів: труднощі та довгі мандри далися взнаки.

Життя і пригоди Василя Григоровича Григоровича-Барського могли б лягти в основу цікавого романа. Одержимий пристрастю до подорожей, він хлопцем покинув батьківський дім і повернувся в нього через чверть століття, поборознивши далекі моря, пройшовши через десятки країн і сотні міст. Незборимий потяг до нових місць, прагнення не з книг, а за власними враженнями пізнати життя різних народів, "інших людей звичаї" змусили його нехтувати небезпекою, з якою були пов’язані подорожі на початку XVIII століття, і свідомо ризикувати.

У дорозі його не раз грабували й били до напівсмерті. Він потерпав від тяжких недуг, спричинених незвичним кліматом і злигоднями. Та тільки-но наш мандрівник приходив до тями, роздобував одяг і ставав здатним пересуватися, як знову брав у руки палицю "першопрохідника" й продовжував мандри. Якщо не мав грошей і харчів, старцював, жив на пожертви. Коли не було за що їхати, благав, аби дозволили примоститися на відкритій палубі корабля. Якщо з’являлися проблеми з в’їздом до чужої країни, перетворювався на "убогого турецького подорожнього", видавав себе за дервіша — жебрака-ченця, що йде поклонитися могилі пророка Мухаммеда. У католицькій Польщі перетворювався на ревного католика, в арабських країнах — на правовірного мусульманина. Випадкових попутників називав "єдиноутробними братами", а з Григоровича під час серйозної небезпеки став Барським, щоб приховати своє походження. Якось для порятунку життя йому навіть довелося прикинутися юродивим...

Його неосяжні знання народів, країн і багатьох мов — грецької, латинської, арабської — намагалися використовувати високопоставлені сановники. Але він невдовзі потрапляв у немилість, оскільки не умів лестити. Його намагалися утримати у себе настоятелі багатих монастирів, та він вважав за ліпше "втішатися подорожжю й історією різних місць...".

Головна праця Григоровича-Барського — дорожні записки, в яких він називає себе то Панським, то Беляєвим-Плакіальбовим, то Василем Київським. Після смерті записки зберігалися разом із численними малюнками у його матері, яка давала переписувати їх усім охочим. "У Малій Росії і в сусідніх губерніях,— писав В. Г. Рубан,— немає жодного місця і будинку, де б не було цих записок. Майже в усіх російських семінаріях для єпархіальних архієреїв по кілька разів їх переписували, благочестиві ж люди з духовних і мирських станів за великі гроші діставали їх".

Симон Тодоровський розібрав малюнки і вклеїв їх у оригінал, і хотів видати записки окремою книгою, але 1754-го помер, не встигнувши здійснити задум. Уривок з книги Григоровича-Барського ("Опис міста Солуня") вперше опублікували на сторінках журналу "Парнасский щепетильник" (1770, липень). Повністю надрукував книгу В. Г. Рубан за вказівкою Г. А. Потьомкіна в 1778 році, зробивши деякі поправки і доповнення. Називалася вона "Пешеходца Василия Григоровича-Барского Плаки Албова, уроженца киевского, монаха антиохийского, путешествие к святым местам в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 г., им самим писанное".

Дорожні записки Григоровича-Барського продовжують відомий у літературі з XII сторіччя жанр паломницьких ходінь до "святих місць". У записках цих міститься багатющий географічний, історико-археологічний і мистецтвознавчий матеріал про країни Південно-Східного Середземномор’я і Близького Сходу. Особливо детально описана гора Афон з її монастирями та книжковими скарбами. У "Записках" відбилася яскрава особистість їхнього автора, допитливого дослідника, уважного спостерігача, знавця мов та історії культур балканських і близькосхідних народів.

Видалити Відміна
Забанити Відміна