Закрити
Історія нейлонових панчох
05 Листопада 2008, 00:00 , Переглядів: 5743
FacebookTwitterLivejournal
Історія нейлонових панчох Фото: http://odessa.olx.com.ua Історія нейлонових панчох

Штучне волокно назвали на честь Нью-Йорка та Лондона.

27 жовтня 1938 року на Всесвітній виставці в Нью-Йорку віце-президент хімічного концерну "Дюпон" Чарльз Стайн оголосив про винайдення нейлону. Перед входом до павільйону фірми встановили 12-метровий манекен у нейлонових панчохах. "Носити панчохи із шовку, а не з нейлону — це все одно, що віддати перевагу коню перед автомобілем", — стверджували рекламні агенти. Жінкам безкоштовно роздавали презентаційні зразки. Американок переконували, що створення нового матеріалу не менш важливе для людства, ніж винахід двигуна внутрішнього згорання, радіо або телефону.

Винайшов нейлон хімік компанії "Дюпон" 41-річний Воллес Каротерс. На розробку штучного волокна — "матеріалу майбутнього" — він витратив майже 12 років. І нарешті в лютому 1937-го запатентував адіпамід полігексаметилену. А простішу назву "нейлон" він склав від назв двох міст: ny — Нью-Йорк (New York) і lon — Лондон (London).

До винайдення нейлону панчохи плели з китайського та японського шовку. Тепер виробники звільнилися від диктату азіатських постачальників, від яких залежав світовий панчішний ринок. Нейлонові панчохи на відміну від шовкових ліпше зберігали форму й не витягувалися на колінах і п’ятах, не сповзали й не морщилися, а гладенько і щільно охоплювали жіночі ноги. Хоча коштували вони вдвічі дорожче за шовкові — $1,15–1,35, в американських містах почалася істерія. Навколо універмагів виставляли поліцейські пости, що стримували юрби жінок, які намагалися прорватися до прилавків. Газети друкували фотографії, на яких американки, купивши панчохи, одразу розривали упаковку й надягали обновку прямо на вулиці. Багатьох торговців ловили на шахрайстві: замість нейлонових панчіх вони продавали шовкові "підробки".

У грудні 1941-го США вступили у війну й нейлон оголосили матеріалом стратегічного значення. Із нього почали шити парашути, тенти для вантажівок, військове обмундирування, похідні рюкзаки. Американка на картки могла купити лише шість пар нейлонових панчіх на рік. Аби зберегти їх якнайдовше, улітку жінки панчіх не носили, а покривали ноги фарбою світло-коричневого кольору. Її терміново почала випускати косметична компанія "Макс Фактор". У перукарнях з’явилася нова послуга: ноги розмальовували "під панчохи" фарбами й олівцями. Малювали шов, п’яту і навіть дірки та штопання.

Знову доступними "нейлонки" стають лише з 1948-го. А за 10 років створюють перші панчохи без заднього шва.

Нейлонові панчохи започаткували цілу синтетичну індустрію 1950–1960-х. До нейлону сама думка про те, що на тілі можна носити штучну, створену в лабораторії річ, здавалася неможливою. Тепер же французькі та британські дизайнери взяли курс на загальну синтетизацію одягу та взуття. Натуральні хутра і шкіру замінюють на штучні. Жінки вишикувалися в черги по плащі, сукні, спідню білизну з поліестру, капрону й іншої синтетики.

Компанія "Дюпон" 1959-го випускає на ринок нове синтетичне волокно — еластан, який стали продавати під торговельною маркою "Лайкра". Колготки з еластаном — матові й ажурні, зелені у смужечку і червоні в клітинку — масово носять у 1960-х: добу рок-н-ролу та моди на міні-спідниці. Дизайнери вигадують моделюючі колготки, які зробили живіт пласкішим, а талію тоншою.

"Новые колготки нужно положить в холодильник"

У СРСР нейлонові панчохи з’явилися наприкінці 1940-х й одразу стали великим дефіцитом. Панчохи, які могла дозволити собі радянська жінка, виготовляли з бавовняної або віскозної пряжі. Коштували вони від 10 до 20 крб, а після грошової реформи 1961-го — 1–2 крб. "Нейлонки" були дорожчими у 5–10 разів.

На межі 1950–1960-х із Чехословаччини починають завозити перші колготки — "панчішні рейтузи", як їх спочатку називали. Чеське слово "колготи" прижилося згодом. Ціни на них коливалися від 7 до 15 крб. Ощадні жінки, бувало, робили їх самостійно: брали фланелеві панталони і пришивали до них панчохи.

Невдовзі починають завозити колготи з НДР — так звані "ґедеерівські", або "дедеронові" (від DDR — Німецька Демократична Республіка). Ціни знижуються до 3 крб. Жінки заношували колготки до дірок, а потім штопали власним волоссям. Спеціальні пристрої для підняття петель у колготках в галантерейних відділах магазинів з’явилися пізніше.

Вітчизняними панчішно-шкарпетковими виробами радянських жінок на початку 1970-х став забезпечувати Брестський панчішний комбінат. Його колготки і панчохи були товстими, неелегантними й лише тілесного кольору. Коли в моду ввійшли білі й чорні, жінки швидко навчилися відбілювати "брестські". Їх варили у хлорці, поливали оцтом із содою та сіллю, фарбували тушшю для креслення й усілякими ліками. Після таких експериментів колготки часто розлізалися або стікали фарбою під дощем. Журнал "Работница" в ті роки публікував поради, як продовжити життя колготок. Наприклад: "Новые колготки нужно на пару часов положить в холодильник". Або: "Колготки будут носиться дольше, если их предварительно постирать в мыльной пене".

Видалити Відміна
Забанити Відміна